Два народи і дві держави: незмінна лінія Пап і Святого Престолу

Заклик Папи Лева XIV щодо Близького Сходу, виголошений під час молитви «Ангел Господній» 16 серпня в Кастель-Ґандольфо, є одним із останніх у довгому ряді заяв, зроблених протягом останніх вісімдесяти років Папами та Святим Престолом. Ця позиція, що сформувалася з плином часу, вказується як єдиний шлях до «справедливого й тривалого» миру для Ізраїлю та Палестини.

«Двохдержавне» вирішення є і залишається єдиним можливим шляхом до миру між Ізраїлем і Палестиною. Змінювалися Папи, змінювалася ситуація на Близькому Сході, де після 7 жовтня 2023 року відбулося драматичне загострення та ескалація насильства й розділення, але дипломатична лінія Святого Престолу протягом останніх майже вісімдесяти років була і залишається непохитною: «дві держави» – єдиний шлях до забезпечення справедливості та справедливого й тривалого миру. Останнім, хто рішуче підтвердив цю історичну позицію, що простягається крізь десятиліття, був Лев XIV, але вона натрапила на категоричну відмову з боку уряду Ізраїлю.

«Я наполегливо прошу міжнародну спільноту докласти зусиль для досягнення прогресу у справі вирішення питання шляхом існування двох держав заради справедливого та тривалого миру», – сказав Папа під час молитви «Ангел Господній» у неділю, 16 серпня, у Кастель-Ґандольфо, після того як засудив зловживання та насильство щодо палестинців на Західному березі. Лев XIV закликав прискорити цей процес, щоб цей проєкт, фактично сформульований ще в 1947 році у плані, прийнятому Генеральною Асамблеєю ООН щодо поділу мандатної Палестини на дві держави, нарешті втілився в життя.

Глибоко вкорінена дипломатична доктрина

Починаючи з першої пропозиції щодо інтернаціоналізації святих місць Єрусалиму в 1947 році, ідея двох держав з 1980-х років стала основою дипломатичної доктрини Святого Престолу щодо ізраїльсько-палестинського протистояння. Ця позиція є непохитною, вона, безперечно, не зумовлена емоційними реакціями на численні ескалації конфлікту, а ґрунтується на багаторічному досвіді. І яка завжди отримує нове дихання від Пап.

Заклик Пія XII щодо захисту святих місць

Перші заяви датуються 1948 роком, коли Пій XII в енцикліці «In multiplicibus curis» закликав до встановлення «порядку» у «святій землі» (тобто в Палестині), який би гарантував «безпеку життя та водночас фізичні й моральні умови життя, здатні нормально забезпечити духовне й матеріальне благополуччя». У наступній енцикліці «Redemptoris nostri cruciatus» (1949), стурбований тим, що всі місця, пов’язані з життям Спасителя, зазнають руйнівного впливу воєнних дій, Папа Пачеллі закликав вжити заходів «усіма законними засобами», щоб Єрусалим отримав «відповідний правовий статус».

Павло VI та законні права палестинців

Павло VI, який у 1964 році став першим Папою, що відвідав Святу Землю, напередодні Шестиденної війни (1967) відкрито говорив про законні права палестинського народу, змінивши сприйняття цієї проблеми з гуманітарної надзвичайної ситуації на фундаментальне політичне питання. У проникливому посланні до Генерального секретаря ООН У Танта Папа Монтіні від імені всього християнського світу закликав докласти «всіх зусиль», щоб «Єрусалим, з огляду на його особливий сакральний і святий характер, був проголошений відкритим і недоторканним містом», «вільним від будь-яких військових операцій» та «захищеним від військових дій».

Імпульс Івана Павла II

Проте вирішальний імпульс дав Іван Павло II, який першим рішуче виступив за право палестинців на незалежну батьківщину і водночас підкреслив право Ізраїлю на життя в безпеці. Цей подвійний заклик знайшов своє втілення в документі Redemptionis anno 1984 року: «Для єврейського народу, який живе в Державі Ізраїль і зберігає на цій землі цінні свідчення своєї історії та віри, ми повинні молитися про бажану безпеку та справедливий спокій, що є прерогативою кожної нації та умовою життя й прогресу для кожного суспільства», – стверджував Папа. «Палестинський народ, який на цій землі має свої історичні корені і вже десятиліттями живе у розсіянні, має природне право, з міркувань справедливості, віднайти свою батьківщину та мати змогу жити в мирі й спокої разом з іншими народами регіону». Те саме він підкреслив у 2000 році під час паломництва до Святої Землі, яке не було першим для Папи, але яке було визнане «історичним» з огляду на його значення.

Підтримка Бенедикта XVI

Через дев’ять років інший Папа ступив на святу й поранену землю Ісуса: це було в травні 2009 року, коли Бенедикт XVI відвідував Близький Схід. Слідом за своїм попередником він наголосив, що формула «двох держав» – це не утопія, а необхідна умова для того, щоб зупинити спіраль насильства та забезпечити майбутнє регіону. «Святий Престол підтримує право цього народу на суверенну палестинську батьківщину на землі своїх предків, безпечну та мирну з сусідами, в межах міжнародно визнаних кордонів», – сказав Папа Ратцінґер. Він закликав «підтримувати полум’я надії» на те, що буде знайдено «шлях до зближення законних прагнень як ізраїльтян, так і палестинців щодо миру та стабільності».

Слова та вчинки Папи Франциска

За часів Папи Франциска ці зусилля набули міжнародного характеру та офіційного статусу, що було підкріплено також дипломатичними заходами – такими як підписання у 2015 році Святим Престолом Глобальної угоди, що офіційно визнає Державу Палестина, – та більш душпастирськими діями, такими як спільна молитва за мир у Ватиканських садах у 2014 році разом з ізраїльським президентом Шимоном Пересом та палестинським президентом Махмудом Аббасом. Ця подія стала плодом подорожі до Святої Землі наприкінці травня, під час якої Хорхе Маріо Берґольо чітко заявив: «Настав час для всіх проявити сміливість великодушності та креативності на служінні добра, сміливість миру, що ґрунтується на визнанні всіма права двох держав на існування та втішатися миром і безпекою в межах міжнародно визнаних кордонів».

Протягом наступних років аж до самої смерті Папа Франциск намагався надати дипломатичного та символічного імпульсу для реалізації цього вирішення. Ці слова та дії завжди підкріплювалися заявами Постійних представництв Святого Престолу в міжнародних організаціях або висловлюваннями кардинала П’єтро Пароліна, Державного Секретаря, який не раз наголошував, що «рішення «два народи – дві держави» є найнагальнішим політичним рішенням, якого слід дотримуватися».

Заклики Лева XIV

Ця спадщина перейшла в руки Лева XIV, який відразу ж знову поставив у центр глобальної дискусії концепцію двох держав. Особливо запам’яталися його заяви, зроблені під час перельоту зі Стамбула до Бейрута в рамках Апостольської подорожі в Туреччину та Ліван: «Святий Престол уже протягом кількох років публічно підтримує пропозицію щодо дводержавного вирішення. Ми всі знаємо, що на даний момент Ізраїль ще не приймає це рішення, але ми вважаємо його єдиним варіантом, який міг би вирішити конфлікт, що постійно точиться між ними». Ці слова він повторив під час аудієнції для дипломатичного корпусу 9 січня 2026 року: «Рішення про дві держави залишається тією інституційною перспективою, яка відповідає законним прагненням обох народів».

Заклики Лева XIV та його попередників і досі залишаються без відповіді. Війна й надалі спустошує народи, шлях до миру, здається, затягнутий хмарами, проте для Пап і Святого Престолу політичний тупик і гуманітарна трагедія не скасовують актуальності цього рішення, ба більше – навпаки, підкреслюють його нагальність. Саме на цьому наголошував Лев XIV, апелюючи до міжнародної відповідальності.

Salvatore Cernuzio, Vatican News