Важкі питання. На якому камені збудована Церква – на Петрі чи на Ісусі Христі?

Запитання: Тож на якому камені збудована Церква – на Петрі чи на Ісусі Христі? У Євангелії від Матея (16,18) чітко говориться, що святий Петро – це камінь, на якому збудована Церква. Але в Посланні до Ефесян (2,20) святий апостол Павло говорить, що Христос – наріжний камінь.

Відповідь: Звернімося сьогодні знову до Біблійного словника Маккензі, до розділу «Кифа»: «Назву, яку дав Ісус Симонові; в Євангелії вона трапляється тільки в Івана 1,42; в інших місцях – в грецькому еквіваленті «петрос», Петро. Цікаво зауважити, що Павло використовує арамейське ім’я у восьми випадках з десяти (в 1 Посланні до коринтян і в Посланні до галатів): грецьке ім’я він використовує двічі. Безсумнівно, арамейське ім’я відповідає первісній версії; коли були написані Євангелія, грецьке ім’я мало замінити арамейське».

Кожного разу, звертаючись до Симона або кажучи про нього, апостоли, що говорили арамейською мовою, називали його «скелею», тобто це виглядало приблизно так: «скеля сказав таке, скеля зробив таке».

У Євангелії від Матея (16,18) Ісус каже: «Ти – Петро (грец. «петрос»), і що я на цій скелі (грец. «петра») збудую Церкву мою». Тут цілком очевидно, що Христос говорить про заснування Церкви саме на Петрі. До того ж у Посланні до ефесян (2,20) апостол Павло наводить не слово «петра», а інше слово – «акрогоніайос»: «побудовані на підвалині апостолів і пророків, де наріжним каменем – сам Ісус Христос».

З приводу цієї фрази можна зробити два зауваження. Перше: Церква заснована на фундаменті апостолів, і Павло знає, що перш за все вона заснована на тому, хто від Христа отримав ім’я скеля. Апостол Павло називає його цим і тільки цим новим ім’ям: 8 раз по-арамейському (Кифа) і двічі – по-грецьки (Петрос).

Друге: називаючи Ісуса наріжним каменем, в грецькому тексті апостол не використовує це ж слово – «петра», але вживає «акрогонайу», що означає головний, наріжний камінь.

Таким чином, навіть на рівні лексики можна впевнено зробити висновок: Ісус – наріжний камінь, довкола Якого і на Якому ґрунтуються підстави Церкви. І в цих підставах є скеля, Кифа, святий Петро.

Застосовуючи богословську мову, ми можемо сказати: Христос сьогодні залишається невидимим фундаментом, наріжним каменем Церкви, Тим, хто її утримує проти всяких підступів і переслідувань. Так, саме Він дарує їй силу дійти до кінця віку.

Петро ж – видимий фундамент, який ніколи не буде зруйнований. Це та твердиня, яка повинна утверджувати братів у вірі: «І сказав Господь: Симоне! Симоне! Ось сатана наставав, щоб просіяти вас, як пшеницю,
Та я молився за тебе, щоб віра твоя не послабла, а ти колись, навернувшись, утверджуй своїх братів» (Лк 22,31). Він же покликаний пасти овець і ягнят (тобто пастирів і вірних). Ісус промовляє до Симона Петра: «Симоне Йонин! Чи любиш ти мене більше, ніж оці? Петро каже Йому: Так, Господи! Ти знаєш, що люблю Тебе. Ісус каже йому: Паси ягнята мої. І знову, вдруге каже до нього: Симоне Йонин! Чи любиш ти мене? Петро відповідає Йому: Так, Господи! Ти знаєш, що я люблю Тебе. Ісус каже йому: Паси мої вівці» (Ів. 21, 15-16).

Нове ім’я, яке Христос дав святому Петрові, воістину унікальне. За часів Ісуса нікого з євреїв так не називали. Для всіх семітів ім’я було не якимось умовним найменуванням, а виразом сутності його носія, цілі його життя: принаймні як надія для того, хто давав ім’я. У Старому Завіті, як ми знаємо, етимології власних імен надавали дуже великого значення. Тому зміна чийогось імені означала наділення новою ідентичністю: наприклад, цар-переможець змінював ім’я переможеного суперника, наголошуючи, що він тепер перебуває під його владою.

Насамперед Сам Бог відкривав Свою волю для майбутнього і являв Свою могутність, особисто даючи ім’я тому, кого обирав для Своїх задумів. Так сталося з Ісаком, Ізмаїлом, з Іваном Хрестителем та з Ісусом. Устами пророків Він наділяв людей символічними, повними ознак іменами.

Іноді зміна імені знаменувала новий шлях, як це сталося з Авраамом, Сарою та Яковом, які були біля коріння обраного народу. Разом з новим ім’ям вони одержували обітниці слави і спасіння, особливі милості та благословення, знаходили нові, найглибші з’вязки з Богом, підтверджуючи їх урочистим зобов’язанням.
Читаючи рядки з Євангелія від Івана, ми бачимо, як Петро був приголомшений, як зростало його здивування перед поглядом, якого він не міг уникнути, перед ім’ям – настільки новим і загадковим для нього. Саме тоді Ісус «завоював» Симона, вільного і палкого галилеянина, і з того моменту він назавжди був пов’язаний з таємницею Самого Христа.

Зміна імені Симона глибоко символічна. Вона мала виглядати такою для всіх, хто оточував Петра. Адже вони могли згадати й про інший випадок – на початку історії Ізраїлю, коли Бог змінив ім’я «Аврам» на «Авраам», – «бо я зроблю тебе батьком багатьох народів», сказав тоді Господь. Для апостолів мав бути очевидним зв’язок цих двох фактів. Полум’я першого – Авраама – іншим світлом мало зайнятися в Петрі. Воно символізує нове батьківство для безлічі людей.

Така зміна імені набуває безперечної важливості й у той момент, коли Ісус засновує апостольський собор і довіряє йому першу тимчасову місію. Про це нам повідомляє євангелист Марко (3,14-16): «І Він призначив дванадцятьох, щоб були при ньому та щоб їх посилати із проповіддю; і дав їм владу виганяти бісів. Призначив Він дванадцятьох: Симона, якому дав ім’я Петро». І хоча євангелист перераховує Петра серед дванадцяти, він все ж перший, і це не випадково. Таку ж позицію в списку апостолів передає і євангелист Матей (10, 1-2): «Прикликавши своїх дванадцять учнів, Ісус дав їм владу над нечистими духами, щоб їх виганяли і лікували всяку хворобу й усяку неміч. Ось імена дванадцятьох апостолів: перший Симон, прозваний Петром». Марко і Лука, не вимовляючи слова «перший», ставлять його на перше місце. Тут доречно нагадати, що Євангелія мають подвійну історичну цінність: по-перше, вони передають сказане і зроблене Ісусом, а по-друге, свідчать про те, як мислила, вчила і вірувала Церква апостольської епохи.

За матеріалами: Радіо Ватикан

На питання читачів відповідає російська служба Радіо Ватикан – [email protected], поштова адреса для запитань – – Російська служба Радіо Ватикану, 00120 Ватикан.