Важкі питання. Де проходить межа між правом на оборону та превентивною війною?

ПИТАННЯ:Де проходить межа між правом на оборону та превентивною війною? Якщо від якоїсь країни виходить реальна загроза, наприклад, від атомної бомби, а світової дипломатії нічого не вдається зробити, то чи допустимо військове втручання? У даному випадку мова йде про право на оборону чи все ж про превентивну війну?

ВІДПОВІДЬ: Спробуємо розібратися в цьому непростому і злободенному питанні, приводячи деякі фрагменти зі статті авторитетного журналу італійських єзуїтів: «La Civilta ‘Cattolica». Як ми пам’ятаємо, на початку 2003 року війна США і союзників проти Іраку була обгрунтована як «превентивна». Ще до її початку, 18 січня, – в розпал суспільної полеміки, – «La Civilta ‘Cattolica» опублікувала редакційну статтю під назвою «Ні превентивній війні». Наведемо з неї деякі фрагменти, які найбільш ясно відображають позицію Католицької Церкви і її Вчительського Уряду з цього питання.

«Як вказує саме визначення, превентивна війна – це війна з метою запобігання шкоди, яку одна держава могла б завдати іншій державі чи кільком державам, – шляхом позбавлення її такої здатності і можливості. Тому превентивна війна передбачає, що одна держава збирається завдати серйозної шкоди як життю і здоров’ю людей, так і життєвим інтересам іншої держави чи декількох держав. І мова йде не просто про словесні погрози, а про конкретні дії, які проводяться з метою підготовки необхідних засобів для нанесення серйозного збитку іншим. Таким чином, превентивна війна виглядає як напад, але насправді це війна оборонна: в тому сенсі, що своєчасний напад на ворожу державу захищає від майбутнього нападу, позбавляючи противника такої можливості. Будучи нападом оборонним, превентивна війна представляється не тільки політично необхідною, але й морально дозволеною, оскільки вона виражає право і обов’язок захисту».

Читаємо далі: «Міжнародне право, виражене в Хартії Організації Об’єднаних Націй, не передбачає, а, навпаки, виключає превентивну війну. Використання військової сили допускається тільки в разі законної оборони: це відбувається, коли якась держава чи група держав нападає на іншу державу. Але мова повинна йти про напад, який вже має місце, або ж, – згідно деяких юристів, – щонайменше неминучий. Так було, судячи з усього, з Державою Ізраїль у 1967 році, коли перед обличчям загальної мобілізації прилеглих арабських країн, які загрожували його виживанню, він напав на них першим. У випадку ж з Іраком немає ні військового нападу на США, ні неминучої загрози військового нападу на них. Навпаки, слід стверджувати, що Ірак став об’єктом повітряних атак з боку американців і британців ».

Візьмемо інший приклад – Іран. Якщо Іран володіє ядерною зброєю, то він являє собою тяжку загрозу для інших держав. Деякі вважають, що така загроза може бути передумовою для превентивної війни – з метою знищення зброї масового ураження.

Звернімося знову до журналу «La Civilta ‘Cattolica»: «Подібні міркування надзвичайно небезпечні, оскільки вони відкривають шлях нескінченним війнам: адже розповсюдження зброї масового ураження, атомної зброї, яким забезпечують себе багато країн, в тому числі бідні, – на жаль, посилюючи свою убогість , голод і недорозвинення, – поширення ядерної зброї представляє постійну військову загрозу для інших країн. Якщо кожна країна, що відчуває себе під загрозою, першою здійснить військовий напад на іншу державу з превентивною метою, то на всій планеті вибухнули б нескінченні війни, оскільки є безліч країн, що серйозно протистоять одна одній через територіальні питання».

12 вересня 2002 тодішній президент Єпископської конференції США монс. Вілтон Грегорі звернувся з листом до президента Буша від імені американських єпископів. У листі йдеться: «Грунтуючись на відомих нам фактах, ми прийшли до висновку, що використання сили в односторонньому і превентивному порядку проти Іраку в цей момент не є виправданим. Ми побоюємося, що використання сили в даних обставинах не відповідає умовам і традиційним критеріям «праведної війни», таким як наявність повноважень, ймовірність успіху, співмірність і недоторканність мирного населення ».

З одного боку, ми переконані, що тероризм можна перемогти не війною, але іншими засобами, тобто використанням розуму і дипломатії. З іншого боку, потрібно пам’ятати про те, що сказав блаженний Іван Павло II: подібних катастроф для людства можна уникнути тільки молитвою й постом.

За матеріалами: radiovaticana.va