Наші батьки життя в Австралії почали з утворення парафій і побудови храмів, — політик Стефан Романів

Австралійський політик українського походження Стефан РОМАНІВ відомий далеко за межами «зеленого» континенту. З 2008 року він є генеральним секретарем Світового конгресу українців, головою комісії з визнання Голодомору геноцидом проти українського народу. Також він є заступником голови Світової управи Спілки української молоді. Як член парламенту штату Вікторія він займався питаннями мультикультурності, запобіганням міжконфесійних конфліктів. Під час його нещодавнього візиту в Україну випала нагода з ним поспілкуватися.

— Пане Стефане, в парламенті штату Вікторія (Австралія) Ви займалися проблемами мультикультурності. Як вирішуються проблеми різних релігій в Австралії?

— Наша політика мультикультурності Австралії наголошує на тому, що держава не втручається до релігійних питань. Робиться все для того, щоб різні конфесії співпрацювали в рамках Австралії. Тому створено багато релігійних рад, до яких входять християни, мусульмани, юдеї. Вони сходяться для того, щоб розвивати мультикультурність та релігії в країні, але всі розуміють, що жодна із Церков не буде мати переваги над іншою Церквою. Тобто, є тісна співпраця, але це не означає, що немає особливого відношення до певних Церков. Тут головно йдеться про мусульман. У декого є застереження щодо цієї спільноти, бо в них є інші «правила гри». В деяких районах, де мусульманів більшість, вони намагаються нав’язати свої правила, свій уклад життя і зрозуміло, що не всім це подобається. Але серйозних конфліктів не було.

Нещодавно в Австралії пройшов великий форум мусульман. І зустрілися мусульмани, що представляють різні точки зору: тобто праві екстремісти і більш помірковані, нормальні представники мусульманської общини. Після цього форуму виявилося, що в Австралії більшість все ж таки поміркованих мусульман. Вони пам’ятають, що живуть в Австралії, і тут закон на першому місці.

— Чи можливі релігійні конфлікти в Австралії?

— Ви знаєте, ми стараємося бути проактивними, тобто передбачувати конфлікти, працювати на упередження. Конфліктів у нас майже немає, я не хочу сказати, що в нас із цим все ідеально, але конфліктів на рівні громад у нас точно немає.

Що ж передбачає наша проактивність? Я очолював комісію мультикультурності. Якщо ми бачили, що назріває певний конфлікт між церквами чи громадами, головно це між мусульманами та євреями, ми збирали державну нараду, запрошували представників обох сторін і намагалися вирішити цю ситуацію. До того ж уряд завжди наголошував на тому, що обидві сторони мають підпорядковуватися австралійським законам, а вже потім своїм традиціям. Але, щоб люди виходили на вулиці і влаштовували безлад, – такого в нас не було.

— А чи зберігається релігія корінного населення, аборигенів?

— В них, на жаль, релігії як такої не збереглося, але в них є духовність. І на кожну державну подію, свято чи великий громадський захід запрошується представник корінного населення для традиційного привітання. Тобто ми визнаємо, що вони тут були першими, що ми сьогодні живемо на їх землі. Але вони і самі визнають, що в них лишилася тільки духовність. Тож питання самоідентифікації аборигенів є важливим для уряду Австралії. В аборигенів сьогодні найгострішим є мовне питання, бо вони втрачають свою мову.

Нещодавно уряд попросив вибачення за те що кілька віків тому з аборигенами вчинили європейські колонізатори. Але з цього приводу в суспільстві точилися суперечки. Одні побоювалися того, що аборигени почнуть вимагати компенсації, а інші були впевнені, що австралійське суспільство вже дозріло до серйозної розмови з аборигенами і що цей діалог є необхідним.

— Яку роль відіграють українські церкви в Австралії, Православна та Греко-Католицька?

— Знаєте, перше, що зробили наші батьки, приїхавши до Австралії – це почали гуртуватися по парафіях і будувати свої церкви. Ці процеси ми спостерігаємо в Італії, Португалії, Іспанії, Греції. Сьогодні, відвідавши Греко-Католицьку Церкву Австралії, ви побачите там музей, гурток самодіяльності, школу, хор. І в Православній Церкві те саме. Дуже показовим в цьому питанні є Великдень. На свято всі церкви організовують цікаві імпрези, розмальовують крашанки, співають українські народні пісні. Та чи приваблює людей духовна складова? Сьогодні більшість іде просто на шоу, для них Великдень став культурно-мистецьким заходом. Хоча не варто забувати, що церква і культура йдуть поруч. Згадати хоча б Різдво, а саме колядки. Колядки – це культура співу, але це й духовна сторінка для українців.

Сьогодні в Раді українців Австралії присутнє духівництво. І можливо, ми є однією з перших діаспорних організацій, в якій іде постійний діалог між Церквами. Адже раніше навіть по лінії шлюбів, православні були з православними, греко-католики із греко-католиками. Сьогодні дуже багато змішаних шлюбів.

— Чи мають австралійські релігійні громади зв’язки з українськими Церквами?

— Є два моменти. Перший – це те, що стосується Католицької Церкви. Ця релігійна організація має раду владик (Синод єпископів. — Д.Ф.) і вони обговорюють загальні проблеми України і діаспори разом. Другий рівень – це співпраця із більш ширшим колом християнських Церков, не важливо з якими, чи то є баптисти, чи англікани, вони входять до Ради Церков і до тої Ради Церков входять представники всіх віросповідань. У Раді обговорюють різні нагальні питання, наприклад, аборти, де всі Церкви мають спільну думку і проводять спільну роботу. Існує багато прикладів, де різні Церкви працюють разом на користь розбудови здорової спільноти.

— Яку соціальну роботу проводять австралійські церкви?

— Переважно це суспільна служба. Тобто, допомогти родині з якимось складним питанням, проблемою, наприклад з алкоголізмом чи наркотичною залежністю. Ведеться робота зі старшими людьми. Будуються доми для людей похилого віку. УГКЦ в Австралії, так само як і в Україні, має центр допомоги хворим людям «Карітас», в якому ведеться величезна соціальна робота різних напрямків.

— Чи приходить до австралійських церков молодь?

— Так, молодь приходить до церкви, але значно менше, ніж хотілося б, і значно менше, ніж було раніше. В Україні, на мій погляд, інша ситуація. Де б я не був в Україні, на Богослужінні тут є маса молоді. В Австралії, на жаль, зовсім інша ситуація. Сьогодні ми спостерігаємо занепад. Раніше присутність на Богослужінні була законом для людини. Зараз же існує такий аргумент, що мені не необхідно бути в церкві, щоб зносити молитву, або краще я буду робити добрі діла, ніж стояти на Службі.

Зрозуміло, що для того, щоб регулярно відвідувати церкву, людині необхідно мати дисципліну. І не тільки дисципліна має вести людей до церкви, це має бути поклик серця. Але ця проблема є не лише в українських церквах. За даними нашої Ради Церков, ці процеси відчули на собі й інші країни. Втім, ситуація завжди може змінитись. Сподіваємось, на користь Церкви.

Розмовляв Данило ФІЛОНЕНКО

Джерело: РІСУ