Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм

Субота дев’ятого тижня — Мт. 15,32-39

Напевно неодноразово ми досвідчували, коли старалися людям говорити про Бога, хоча в нас і дуже рідко є до цього відвага, що часто відчуваємо, що наше слово не потягає, не промовляє, не падає в серце, не проростає. Чому так є?

Сьогоднішнє Євангеліє є добрим прикладом, адже люди були настільки захоплені тим, що говорив Ісус Христос, що не спостерегли, як цілих три дні були голодними, тобто нічого не їли. Вони навіть не усвідомлювали, що були наскільки перейняті Христом, Божим словом, що не думали про земне, про харчування. Це добрий і важливий приклад для нас, бо коли говоримо про Бога не просто слова, а передаємо свій особистий досвід Бога, який ми здобули і яким ділимося, то можна сказати, що ділимося Богом. Саме тоді людей це зачіпає і до них промовляє. Люди відразу відчувають чи це хтось говорить з книжки, бо має добру пам’ять і ті чи інші речі може цитувати, чи десь прочитав це і переповідає, чи ж він саме це пережив.

Коли ми це пережили, коли досвідчили це самі, то маємо цей досвід Бога і можемо його передати. Саме тоді слово потягає, захоплює людей. Коли ж ми цього досвіду Бога не маємо, ми немовби плагіатори, «брехуни», бо свідком в суді може бути лише той, хто бачив чи чув. І якщо ми дійсно маємо досвід Бога, то коли б ми навіть не говорили риторично, гарно чи красномовно, але цей досвід Бога будемо передавати. Саме це потягає людину.

+Венедикт