Дві церкви на руїнах

Львівська обласна адміністрація розглядає можливість територіально об’єднати православну церкву та храм протестантів. Територія військового містечка, що на Пекарській, найближчим часом може стати полем конфесійних баталій.

У Львові на вулиці Пекарській є будинок, доведений до жалюгідного стану. Історичний центр міста, гарна вулиця – і старий будинок, завалений непотребом, який руйнується на очах. Саме про це мала бути стаття. Коли я збирав інформацію, колеги підказали мені, що довкола майнового комплексу, частиною якого є будинок, відбуваються цікаві події. Губернатор Львівщини Віктор Шемчук видав розпорядження створити робочу групу, щоб вивчити питання щодо передачі споруд, про які я збирався писати, Українській православній церкві Московського патріархату. Ця інформація змусила мене змінити акценти у статті.

Історія, яка не має історичного значення

Як повідомили мені в Управлінні охорони історичного середовища, будинок на Пекарській, 57 не є пам’яткою архітектури та не має історичного значення. Відповідно, законом він не захищений. Це дивно, оскільки будинок є частиною архітектурного комплексу, який був знаковим для Львова. Тут діяв монастир, проект якого виготовив інженер Б.Ростковський. Приблизно 1881 року тут створили інтернат для виховання і навчання української молоді. Куратором інтернату став відомий польський історик та настоятель монастиря Воскресенців (Zmartwychwstańców) Валеріан Калінка (1826-1886). Інтернат Воскресенців утримував учнів середніх шкіл за малу оплату або безоплатно. Разом з інтернатом існувало «Товариство опіки над уніятами». До цього товариства вписалися митрополит Сильвестер Сембратович і ректор греко-католицької семінарії отець В. Бачинський, які офірували закладу чималі суми.

Згідно з інформацією з державного архіву Львівської області, на початку ХХ сторіччя комплекс споруд ордену Воскресіння складався з костелу, збудованого за проектом знаного львівського архітектора Альбіна Загурського в листопаді 1889р., інтернату для української молоді та, власне, двоповерхового будинку, що виходить фасадом на вулицю Пекарську.

Роззорений двоповерховий будинок найбільше кидається в очі, але і всі інші споруди архітектурного комплексу перебувають не в найкращому стані. Виключенням є хіба що храм Христа-Спасителя, який 1992р. передали протестантській Всеукраїнській Місії Милосердя «Добрий Самарянин». Упродовж двох років місія власним коштом провела реставрацію храму, а 1994 року розпочала там богослужіння.

Ні собі, ні людям

За радянських часів весь комплекс згаданих споруд передали військовим. Він став частиною військового шпиталю. У документах він проходив як військове містечко ВМ-212. Тут розташувалися: лікувальний комплекс, інфекційна лікарня та віварій.

Після розвалу СРСР військові втратили можливість фінансувати військове містечко, і 2006 року філія шпиталю остаточно перестала функціонувати. Військові опечатали входи з боку вул. Пекарської та лише охороняли територію.

Комплекс виявився нікому не потрібним, і місія «Добрий Самарянин» звернулася до військових із проханням передати їй будівлі військового містечка. Пастором Української Місії «Добрий самарянин» є доктор теології НУ «Острозька академія» та Латинського теологічного університету Лос-Анжелесу, єпископ Василь Боєчко, який хоче продовжити традицію, яку заклав Валеріан Калінка, й організувати на базі містечка навчальний центр та центр духовно-соціальної реабілітації узалежнених людей.

Євангелісти отримали відмову, і Міноборони виставило будівлі на продаж.

Здавалося б, такий комплекс у центрі міста мали б продати надзвичайно швидко, але торгівля не йшла. Причина була в тому, що донедавна землю під військовими об’єктами не можна було продавати. Будівлі – будь ласка, а от землю – ні.

Попри це військовим все ж таки вдалося продати двоповерховий будинок, який спочатку був приводом для написання статті. Його власником стало ТзОВ «Арія Моторс» – офіційний дилер Honda у Львові. Приміщення площею 489,4 м кв оцінили у 1 154 963,17 грн. Тобто квадратний метр цінився десь у 300 доларів. На цей час ціни на житло у Львові коливаються від 900 до 1200 доларів за м кв.

Продаючи приміщення, військові дещо продешевили, але пройде ще кілька років, і операцію собі у збиток проведе й «Арія Моторс», просто подарувавши куплене приміщення двом приватним особам. Стається це 2011 року, й оцінка приміщення – чи то через бажання ухилитися від податків, чи то через руйнацію – стає вже 523647 грн.

Директор однієї з будівельних фірм, яка зареєстрована під Львовом, можливо, через збіг обставин, має таке ж прізвище та ім’я, як і одна з осіб, що отримали будинок у подарунок.

Враховуючи це, а також факт, що з моменту продажу жоден власник будинку навіть не намагався його відремонтувати, можна зробити висновок, що будинок просто доводять до руйнації, щоб знести та збудувати на його місці інший.

За даними Личаківської райадміністрації, будівля знову змінила власника. Ця фірма нібито теж має стосунок до будівництва.  

Зрештою, будинок – приватна власність. Теоретично, власники не роблять з ним нічого протизаконного. Але будинок руйнується і може становити загрозу для перехожих, та й естетичного вигляду вулиці Пекарський не додає.

Заступник голови Личаківської районної адміністрації Галина Гладяк повідомила, що будинок не має статусу аварійного, й адміністрація не має жодних важелів впливу на власників будинку. «Це – приватна власність, і якщо щось станеться, відповідати будуть власники. Ми, на жаль, ніяк не можемо на них повпливати», – сказала пані Галина.

Пастор храму Христа Спасителя єпископ Василь Боєчко занепокоєний через цю ситуацію. Будинок прибудований до храму, від нього на стіни храму починає перекидатись сирість та грибок.

«Ми не можемо нічого зробити! Цей будинок – у приватній власності, а територія містечка опечатана. Ми не маємо доступу до власних стін і не можемо проводити ремонтні роботи. Якщо так буде продовжуватись, храм теж буде зруйнований! Ми неодноразово звертались у Міністерство оборони, до губернатора і до Президента – безрезультатно», – каже Василь Боєчко.  

Міністерству оборони містечко було непотрібне, продати його було важко, а передати безоплатно – шкода. Так би, напевно, і тривало, якби не УПЦ МП…

Небезпечне сусідство

На початку вересня 2013 ситуація з містечком кардинально змінилася. Для нього знайшовся власник.  Губернатор Львівщини Віктор Шемчук надав розпорядження створити робочу групу, щоб вивчити питання щодо передачі його Українській православній церкві Московського патріархату.

Заступник голови Львівської ОДА Ірина Романів, яка очолила робочу групу, надала ZAXID.NET такий коментар: «Міноборони звернулось до нас з офіційним листом про те, щоб ми погодилися взяти на себе цей об’єкт з подальшою передачею УПЦ МП. Ми, звичайно, погоджуємося взяти на баланс це майно. Але мова йде про наступний крок передачі: це має бути культова споруда».

Насправді перебіг подій був таким: у грудні минулого року президент України Віктор Янукович нагороджує єпископа Філарета орденом «За заслуги» ІІІ ступеня. Орден єпископ Львівський та Галицький отримав «За значний особистий внесок у соціально-економічний, науково-технічний, культурно-освітній розвиток Української держави, вагомі трудові досягнення та багаторічну сумлінну працю». 16 квітня 2013 року єпископ Львівський та Галицький Філарет звернувся до прем’єр-міністра Миколи Азарова з листом, у якому просить передати єпархії УПЦ МП майновий комплекс військового містечка №212. Потім, як витікає з коментаря Ірини Романів, Міноборони звернулося до Львівської ОДА з подібним проханням.

Чому Міністерство оборони вирішило передати містечко саме УПЦ МП, якщо упродовж понад 20 років не погоджувалося передати його християнам віри євангельської? Можливо, крім ордена єпископ Філарет отримав від президента ще одну нагороду, а саме – ВМ №212?

Отримати коментар у Львівській єпархії УПЦ МП я не зміг. Секретар єпископа повідомив, що Філарет у від’їзді, і у Львові немає нікого, хто міг би щось сказати з цього приводу. Коментар мені могли дати, можливо через тиждень. Шкода. Мені кортіло дізнатись, як саме православна церква бажає розпорядитись цим майном. Цікавило також, як вони собі уявляють сусідство двох церков, практично на одному подвір’ї?

Наприклад, Василя Боєчка таке сусідство не тішить: «Уявіть собі, неділя, одночасно ідуть два богослужіння. У двох церквах – музика, гучномовці, в православних б’ють дзвони… Ми написали лист президенту України, у якому зазначили, що це може створити певну напругу. Не хочуть передавати нам, нехай передадуть якійсь світській організації».

Загроза справді існує. Ні для кого не є секретом, що серед віруючих людей трапляються і фанатики, які визнають лише свою віру. Уявіть собі дискусію таких фанатиків на спільному подвір’ї двох церков. Статися може будь-що. Тут і до біди недалеко.

А що ж військові? Які аргументи УПЦ МП схилили їх віддати містечко саме цій церкві?

Виявилося, що полковнику медичної служби, начальнику Центрально військового клінічного госпіталю Івану Гайді нічого про це невідомо.

«Від вас вперше чую. Може в КЕВ – квартирно-експлуотаційному управлінні – щось знають», – заявив Іван Гайда.

Начальник КЕВ області Західного оперативного командування був у відпустці, і його обов’язки виконував пан Ростислав Кушлик. Йому про передачу військового містечка теж не було відомо.

«Нічого не знаю. А чому передають в область? Якщо б передавали, то мали б віддати місту. Все ж таки це в центрі міста споруди, і потім місто мало б військовим це якось компенсувати, наприклад, квартирами для військовослужбовців. Може, у міському КЕВ щось про це знають», – сказав Ростислав Кушлик.

Я відвідав і міський КЕВ. Працівники цієї установи теж вперше чули про те, що прийнято рішення про передачу містечка. Більше того, вони стверджували, що така передача неможлива доти, доки рішення про передачу не ухвалить Кабінет міністрів України!

На вищому рівні

Здається, рішення про передачу містечка було прийнято у Києві без урахування думки зацікавлених осіб у Львові. Можливо, вже й рішення Кабміну є. Обійшли і ЗахОК, і міську владу. Вони там вирішили, а ми тепер будемо висьорбувати те, що зараз завариться. Релігійні громади почнуть з’ясовувати стосунки, «патріоти» кинуться боронити Львів від руки Москви та експансії Московського патріархату. Перепаде на горіхи губернатору, причому перепаде зі всіх сторін.

Ще цікаво, чи єпіскоп Філарет розуміє, які події він провокує своїм проханням? Чи за нього теж вже все вирішено?