Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Субота 22-го тижня

Євангеліє

Лк.7, 1–10

«Я недостойний, щоб ти зайшов під мою покрівлю»

Часто в житті ми живемо, як собі підходить, буває падаємо, не раз забуваємо про Бога, відходимо від Нього… Але коли стаємо на молитву, то хочемо, щоб Бог нам одразу дав пережиття Своєї присутності, хочемо, щоб Бог нас негайно вислухав і відповів на наші прохання. І завжди немовби почуваємося вправі просити щось в Бога.

Бачимо поставу цього сотника, який каже: «Я недостойний». Завжди маємо, як той сотник, усвідомлювати свою ситуацію: Ким є Бог, а ким є я, яка є велич в Бога, а яка моя постава. І з усім трепетом та благоговінням стояти перед Богом.

Апостол

2 Кор. 5, 1–10

«Тому й намагаємося з усіх сил Йому подобатися»

Чи Бог лиш прагне і очікує, щоб ми Йому подобалися? Очікує, щоб ми були добрі, найдосконаліші, прекрасні? Бог любить нас, дбає про нас і чекає від нас взаємності!

Фундаментом наших стосунків з Богом має бути те, що ми усвідомлюємо Божу дбайливість і турботливість, любов, яку має Отець до нас. Коли ми є сповнені цієї свідомості та розуміння, ми неминуче хочемо відповісти Богові тим самим. Як дитина, яка почувається любленою, завжди хоче відповісти тим самим своїм батькам. Їй прикро, коли вона ображає батьків, коли робить їм боляче. Вона завжди хоче не тільки сподобатись їм, але й бути вдячною, за те, що вони роблять для неї.

Тому наше життя – це життя вдячності Богові за все, що Він для нас робить, вдячності діяльної, яка спонукає нас любити Бога і ближнього тією ж любов’ю, яку відчуваємо до нас від Отця!

+Венедикт