Найбільш спортивний Папа Римський в історії

Любов до спорту в житті Івана Павла II відображалась в усьому його понтифікаті. Жоден інший єпископ Риму не приділяв цій справі стільки уваги. Це був перший Папа Римський, який сидів на трибуні стадіону як футбольний вболівальник.

У період понтифікату (16 жовтня 1978 – 2 квітня 2005) на приватних аудієнціях прийняв десятки делегацій клубів і спортивних організацій, а також колишніх і діючих учасників змагань, у т.ч. боксера Мухаммеда Алi чи чемпіона світу Формули 1 Міхаеля Шумахера. Голова Італійського Олімпійського Комітету Джовані Петруччі часто підкреслював, що Кароль Войтила це Папа спортсменів.

29 жовтня 2000 року понад 60 тисяч людей зі світу спорту засіли на трибунах Олімпійського Стадіону в Римі. Йоан Павло II зробив коло пошани, після чого він очолив Святу Месу. У проповіді порівняв цей об’єкт з великою святинею.

«Дивлячись на вас, я згадую собі спортивний досвід свого життя», – говорив Папа Римський, який в молодості у Вадовіцах грав у футбол (спочатку як захисник, а потім воротар), катався на ковзанах і лижах; був також туристом, полюбляв мандрувати гірськими стежками.

Після закінчення літургійної частини відбувся футбольний матч Італія-решта світу, в якому виступили найбільші зірки італійського та світового футболу.

Іван Павло ІІ перший Папа Римський в історії, який вболівав за учасників змагань на стадіоні. Він змінив раніше встановлений свій план дня і вирішив переглянути цілий матч, а не тільки першу половину. Коли оркестр представництва карабінерів грав італійський національний гімн, він встав як і всі вболівальники.

Він вболівав за футбольний клуб Краковія. Двічі – у 1996 і 2005 році – зустрівся у Ватикані з делегацією цього найстарішого безперервно існуючого клубу (він виник в половині 1906 року).

Папа Римський був, між іншим, почесним членом Барселони і кожного року отримував сезонний абонемент на матчі каталонського клубу. У грудні 2000 року Франко Сенсі – голова і найбільший акціонер італійського футбольного клубу АС Roma – назвав Івана Павла ІІ «Батістутою історії XX століття», порівнюючи Кароля Войтилу з найкращим нападаючим своєї команди.

«Це не тільки гравець нападу, який завдяки своїм здібностям та інтуїції вирішив багато важких проблем, але також президент клубу, що веде свою команду – Церкву і, коли потрібно, розмовляє з нею за зачиненими дверима», – говорив тоді Сенсі.

Уже в першому році свого понтифікату Іван Павло II забажав, щоб в його літній резиденції в Кастель Ґандольфо побудовано басейн. Плавав в нім до серпня 2002 року. Трохи раніше, з уваги на стан здоров’я, мусив припинити їзду на лижах, але… не припинив цікавитися подвигами Адама Малиша. Неодноразово дивився його стрибки по телебаченні, а перемоги приймав з великою радістю.

Незважаючи на прогресуючу хворобу, не відмовився у січні 2005 року від зустрічі з водіями Формули 1 німцем Міхаелем Шумахером і бразильцем Рубенсом Барікелло, а також головою фірми Феррарі Лукою Кордеро ді Монтедземоло, який підкреслив тоді, що Іван Павло II більше 26 років займає поул-позишн (англ. pole position або по́ул — термін, який означає найвигіднішу стартову позицію серед усіх, хто стартує у гонці – ред.) на дорогах людства.

У свою чергу Папа Римський сказав: «Ваша присутність для мене нагода нагадати собі, яким важливим є спорт у сьогоднішньому суспільстві. Церква вважає спортивну активність, яку здійснюють у повній пошані до правил та принципів, важливим виховним інструментом, особливо для молодих поколінь».

Жоден інший єпископ Рима не приділив стільки уваги питанню фізкультури що Іван Павло II. Його слова, виголошені в столиці Італії в жовтні 2000 року, були однаково як підсумовуванням важливої ролі спорту в минаючому тоді сторіччі, так і посланням для спортсменів усього світу на новий вік і нове тисячоліття.

«Спорт виявляє не тільки багаті фізичні можливості людини, але також її інтелектуальні та духовні здібності. Він не полягає лише у фізичній силі і життєдіяльності м’язів, але має також душу і тому мусить у повній мірі виявляти своє обличчя. Ось чому справжній спортсмен не повинен допускати того, щоб ним керувало виключно маніакальне прагнення фізичної досконалості, ані підкорятися безумовним правам попиту і споживання чи також цілям виключно утилітарним і гедоністичним», – навчав Папа Римський.

У 1984 році, будучи на Олімпійському Стадіоні в Римі, він сказав, що спорт це не тільки радість життя і забава, але також наука мирного співіснування, відкриття себе на інші культури, спосіб налагодження контактів між народами. Шість років пізніше він застерігав перед загрозами сучасного спорту, якими є гонитва за грошима, комерціалізація, стимул і насилля на стадіонах.

У жовтні 2000 року Святіший Отець осудив расизм на футбольних заходах. Він говорив, що фанати не повинні дозволяти, щоб расове походження ставало нагодою ображати. «Інколи, на жаль, світ спорту наражається на інциденти, які нищать справжню цінність змагань».

Він підкреслив, що завданням сучасного спорту є передавання молоді таких цінностей як лояльність, витривалість, дружба, співпраця, солідарність.

«На спортсменах лежить велика відповідальність. Вони покликані зі спорту зробити нагоду до співпраці та діалогу, переламувати мовні, расові та культурні бар’єри, сприяти розвитку цивілізації любові», – навчав Папа Римський, закликаючи не зупинятися у зусиллях, щоб спорт став чинником емансипації найбідніших країн, щоб нікого не виключав, щоб сприяв для толерантності та солідарного братерства.

Джерело: www.catholic-media.org