Михайло ЧЕРЕНКОВ: у стосунках між російськими та українськими християнами сталася справжня катастрофа

У стосунках між російськими та українськими християнами сталася справжня катастрофа. Як виявилося, російські християни довіряють набагато більше державній пропаганді, ніж своїм братам — українцям, які могли б розповісти правду з перших вуст, без зіпсованого телефону і ще більш зіпсованого телевізора.

Після того, як лідери російського протестантизму відмовилися приїхати в Київ, я сказав непопулярні слова: за такої категоричної позиції росіян діалог неможливий. Як тільки просочилася інформація про візит глави російських баптистів в Київ, а потім і про єрусалимську зустріч глав протестантських Церков, багато хто дорікнув мені у негативізмі: «Насправді все добре, брати спілкуються, не варто згущувати фарби». Але зустрічі, що не підготовлені потрібним чином, тим більше зустрічі з незрозумілим або прихованим порядком денним (як кажуть американці, hidden agenda), не можуть бути плідними. Як мені відомо, деякі (можливо, майже всі) учасники навіть не знали, хто це організовує і яка мета зустрічі. Тому я не здивувався їх коментарям про біль, образу, марно втрачений час.

Діалог неможливий навіть при бажанні чути і розуміти один одного, навіть при бажанні «миритися» і «разом молитися» за мир і дружбу. Тому що мова йде не про діалог в спокійній академічній або храмовій атмосфері. Йдеться про сторони конфлікту, в якому одна сторона є жертвою, друга — агресором. І без чіткого розуміння цієї асиметрії, без визнання церковної відповідальності за агресію своєї країни проти сусіда, навіть неможливо розпочати розмову, тому що якісно невідповідні вихідні позиції.

Мені здається, навіть друзі біблійного Йова поступили краще, ніж наші брати, — вони прийшли, сіли і мовчали, розділяючи скорботу свого друга. З цього може початися діалог — з жалю, а потім з покаяння за те зло, яке заподіяли Україні, за поділ, окупацію, війну, поранення і смерті. Співчуття, покаяння, прощення, примирення — це необхідні сходинки до діалогу. Якщо ж під час «діалогу» уникають навіть слова «агресія», якщо все хочуть звести до показних обійм і порожніх декларацій, то крім фотографій від цих зустрічей нічого не залишиться.

Я дуже сподіваюся, що висновки будуть зроблені, що буде ясність щодо ініціаторів, складу учасників, порядку денного, мотивів і намірів. А також сподіваюся, що наступна зустріч не буде настільки секретною і кулуарною, сподіваюся на прозорість і підзвітність — для суспільства, журналістів, Церкви.

Джерело: РІСУ