Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

П’ятниця 7-го тижня після Воскресіння

Ів.17, 18 – 26: «Як послав єси мене у світ, так послав і Я їх у світ».

Виглядає, що ми не часто задумуємось про сенс нашого життя, а остаточно про наше буття. Це видно по тому, що все, що маємо, сприймаємо як закономірне, ніби ми заслужили це все, і воно так мало бути. Але забуваємо, що наше життя – не є набір випадковостей, я є тут і зараз, бо мене послав Бог. Саме Бог хотів, щоб я народився у цій нації, у цьому історичному періоді, саме в таких політичних обставинах, з таким рівнем достатку, з такими, а не іншими дарами і талантами.

З одного боку, це свідчить нам, що Бог має певність, що я зможу дати собі раду в цих обставинах, Він довіряє мені й саме в цих обставинах хоче мене бачити Його дитиною. З іншого ж – маємо розуміти, що цей Божий план на наше життя є для нас великим даром, і тільки реалізуючи його можемо бути справді щасливими.

Задумаймось, чи ми ходимо в такій довірі до Бога, яку Він має до нас, чи ми приймаємо все, як дар, чи ми хочемо сповнити Божий план в своєму житті?

Ді. 27, 1–44

«Чотирнадцятий день, як ви, ждучи, перебуваєте натще й не їсте нічого. Тому прошу вас щось з’їсти, бо йдеться тут про ваш рятунок»

Бачимо, що керівник корабля не послухався Павла і пустився в таку небезпечну подорож. Почався штурм і море почалось хвилюватись, корабель, немов би тріска у морі, і не було ніякої певності, страх і відчай в часі цього шторму опанували людей. І тоді Павло звертається до них, щоб вони покріпились. Звичайно, це покріплення виглядало людським, тілесним, а для нас покріплення в часі труднощів і проблем – це наша зустріч з Христом.

Наше найбільше покріплення Тілом і Кров’ю Христа, це покріплення в Євхаристії. Тому в наших труднощах, клопотах і бідах в часі наших штормів, часто зустрічаймося і покріплюймось Богом в нашій молитві, а особливо – приступаючи і споживаючи Його Тіло і Кров. Христос нам дає тоді силу і міць переходити через ці бурі та шторми нашого життя.

+Венедикт