Заклик хорватського єпископату до молитви за України – ще один промінь світла у темряві наших страждань

Хорватський католицький портал «Bitno.net» з нагоди загальнонаціональної молитви за Україну, яку місцевий єпископат організував 14 вересня цього року, опублікував статтю о. Ореста Вільчинського, керівника проекту «Католицький оглядач» про ситуацію в Україні. Пропонуємо до Вашої уваги переклад цієї статті.

Неділю 14 вересня хорватські єпископи проголосили днем молитви за християн України та Іраку. Ситуація з переслідуваннями християн у Іраку в світі є порівняно добре відома, але ситуація з терпіннями та переслідуваннями християн в Україні, яка ділить з членами ЄС той самий континент, є менш відомою.

Церква в Хорватії має доволі багато зв’язків з українськими католиками. Наприклад, після падіння комунізму Хорватська провінція Товариства Ісуса навчала у своєму Філософсько-Теологічному інституті у Загребі певну кількість українських семінаристів. Також і Джяковацька єпархія у своїй єпархіальній семінарії навчала українських майбутніх священиків. У 1996 році блаженної пам’яті Загребський Архиєпископ кардинал Франьо Кухарічь виконував функцію папського легата на святкуваннях в Україні 400-річниці Берестейської Унії. З 1999 по 2002 рік функцію Апостольського нунція в Україні виконував Архиєпископ Нікола Етеровічь, хорват за національністю. Також Католицька Церква в Хорватії голосом Загребського Архиєпископа Йосіпа Бозаніча одна з перших запевнила українців у своїй молитовній підтримці перед лицем російської агресії.

Трагічні події в Україні багато в чому подібні до трагедії, яку Хорватія переживала впродовж Вітчизняної війни за незалежність. Маси біженців, дикунські вбивства цивільного населення, знищені церкви, окупація частини державної території. І «підтримка» міжнародної спільноти, яка здебільшого, залишається на рівні розмов і заяв. Як у минулому Хорватія, так тепер Україна стикається з тим, що сусідній народ і держава потонули у безумстві національного та віросповідного шовінізму і ненависті. Так само як це було в Хорватії, тепер в Україні вервичка на шиї національного гвардійця стала символом боротьби за право на існування та свободу віросповідання.

Багато католиків Заходу, стикнувшись з антихристиянськими діями власних урядів, але й і з впливом російської пропаганди, бачачи в Росії останню твердиню християнських цінностей, часто помилково сприймають війну в Україні. Це насправді не є дивно. Багато було католиків, які в часі перед ІІ Світовою війною прагнули в Гітлері та Муссоліні побачити оборонців християнства, так само, як зараз деякі християни на Заході прагнуть такого оборонця побачити в Путіні.

Але Ісус сказав, що за плодами можемо пізнати правдиву природу речей. І дійсно, насправді Росія на словах виражає відданість традиційним цінностям. Але саме Росія є очолює світові рейтинги по кількості розлучень, абортів, пияцтва, наркоманії. Російська армія уже давно відома як розсадник гомосексуальної проституції. Російська православна церква стала джерелом шокуючих гомосексуальних та педофільних скандалів. Росія стрімко втрачає своє православне населення саме через брак народжуваності. Путін заявляє про близькість російського православ’я з ісламом, а не з іншими формами християнства. Росія однією рукою приймає закони про заборону гомосексуальної пропаганди, а іншою нагороджує високими державними нагородами представників бомонду, які активно пропагують гомосексуальний спосіб життя.

Сьогодні на українських теренах, окупованих Росією, ми стикаємось з антикатолицьким, антипротестантським, антисемітським терором. Російський терор розповсюджується навіть на православних одновірців – на представників київського патріархату. Існує навіть терористична організація, яка носить назву «Російська православна армія». Власне ця «армія», судячи з усього, в дуже жорстокий спосіб закатувала чотирьох протестантських лідерів. Було також викрадено та мучено і католицьких східного та західного обрядів та православних священиків немосковської юрисдикції. Російські терористи обстріляли греко-католицьку катедру в Донецьку, а з окупованих частин Донецької та Луганської областей росіяни вигнали усіх католицьких та православних священнослужителів.

На визволених теренах знайдено масові поховання замордованих у страшний спосіб людей. Властиво в одній з таких ям жаху і знайдено у місті Слов’янську тіла чотирьох протестантських лідерів. Жахлива мученицька смерть загрожує на окупованих росіянами теренах кожному, хто не належить до Московського патріархату.

У час цих випробувань українські католики, православні та протестанти моляться за мир у своїй Батьківщині. Греко-католики мають молитву кожного дня о 21 годині за київським часом, тобто о 20 годині за середньоєвропейським часом.

Християнські церкви та спільноти в Україні організовують харитативну працю з біженцями та пораненими. Греко-католики подбали також і про військових капеланів для сил правопорядку та війська, а також капеланів у військових госпіталях. Варто зауважити, що греко-католицьких капеланів у війську, особливо в зоні бойових дій, добре сприймають і вояки православного віросповідання, які борються за українську незалежність.

В часі, коли російська військова агресія стала для українців щоденною реальністю, а Захід залишається на рівні голослівних обіцянок і заяв, або гірше того – антиукраїнських випадів, українські католики часто відчувають себе забутими з боку своїх братів-одновірців. А поведінка російських окупантів підтверджує той факт, що російська окупація загрожує не тільки фундаментальним правам людини, але й, як висловився Апостольський нунцій в Україні Томас Ґалліксон, самому фізичному існуванню Католицької Церкви в Україні.

Саме тому 10 жовтня цього року єпископи УГКЦ апелювали до світу: «Україна стікає кров’ю!».

«Ця мирна суверенна держава зазнала прямого військового вторгнення з боку північного сусіда. Сотні одиниць важкої зброї і техніки, тисячі озброєних найманців та військових регулярної армії Росії перетинають кордони України, сіють смерть і знищення, незважаючи на перемовини про перемир’я та дотеперішні дипломатичні зусилля. Водночас триває нечувана за масштабами ненависті та спотворення істинного стану речей пропаганда, яка є не менше руйнівною, ніж зброя масового ураження.

Увесь світ став свідком, як упродовж останніх місяців на теренах України агресор чинить злочини проти людства. Цілий світ сколихнуло злочинне збиття малайзійського літака, через що загинуло 298 осіб з 10 країн світу. Тисячі людей, зокрема жінки та діти, були безоглядно вбиті; багатьох із них не вдалося навіть гідно поховати. Численні поранені змушені просто чекати смерті через недосяжність медичної опіки. Тисячі людей викрадені та зазнають тортур і привселюдного приниження людської гідності. Сотні тисяч біженців вимушені покинути свої домівки через загрозу їхньому життю і небезпеку смерті. Якщо негайно не зупинити ці злочини, то з настанням зимових холодів кількість жертв зросте в десятки разів. Той, хто вбиває людей в Україні, завтра не завагається повернути свою зброю супроти будь-кого в своїй країні та поза її межами, атакувати будь-яку державу світу.

Перед лицем таких тяжких злочинів ми взиваємо до сумління віруючих людей різних релігій і віровизнань, звертаємося до всіх людей доброї волі, керівників держав і членів світового співтовариства: «Зупиніть кровопролиття в Україні!» Сьогодні мовчанка чи бездіяльність, небажання визнати всю драматичність ситуації, яка склалася в нашій країні, можуть зробити кожного не просто німим чи байдужим свідком, а й співучасником гріха вбивства, що кличе про справедливість до неба, як про це говорить Священне Писання: «І сказав Господь: Що ти зробив? Голос крови брата твого взиває до Мене з землі» (Бут. 4, 10)» – звертаються українські єпископи до світової громади.

У цьому трагічному для України часі кожне слово Папи про Україну – це промінь світла і підтвердження того, що Церква за нас. Тому і заклик хорватського єпископату до молитви за Україну – це внесення ще більше світла у темряву щоденних терпінь українських католиків.

о. Орест Вільчинський