ХРИСТИЯНИ УКРАЇНИ МАЮТЬ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ФІЗИЧНЕ ВИЖИВАННЯ НАРОДУ І ЦЕРКВИ

Новий тиждень розпочався для України початком виборчих перегонів, які на певний час змусять суспільство забути про криваві жертви на Сході, про мордерства, вбивства, тортури, викрадення, про несправедливість. Але забуваючи про них, суспільство їх не позбудеться.

Нормальна людська психіка прагне сховатися, не пам’ятати про усе це насильство, жорстокість. Але труни героїв та герої-каліки будуть і далі стукати до серця, до совісті.

Синод єпископів УГКЦ, вочевидь, свідомий усього страхіття війни, звернувся до всього світу з драматичною апеляцією: «Україна спливає кров’ю! Зупиніть кровопролиття!». «Сьогодні мовчанка чи бездіяльність, небажання визнати всю драматичність ситуації, яка склалася в нашій країні, можуть зробити кожного не просто німим чи байдужим свідком, а й співучасником гріха вбивства, що кличе про справедливість до неба, як про це говорить Священне Писання: «І сказав Господь: Що ти зробив? Голос крови брата твого взиває до Мене з землі» (Бут. 4, 10).»

Ці слова зверненні не тільки до країн Заходу, але й до кожного з нас. Ми часто здивовані млявою реакцією Заходу на події в Україні. Здивовані його лицемірними заявами, політичними ігрищами і реальною бездіяльністю. Але погляньмо перш за все на самих себе. Кожен має поставити собі питання: що я роблю для перемоги?

Не всі покликані взяти в руки зброю, щоб боронити рідний Край, але всі покликані до молитви. Не кожен може займатися волонтерською діяльністю, але кожен може допомогти волонтерам. Не кожен може збирати гроші на військо, але кожен може хоч вдовину лепту кинути в скриньку, яка своїм вмістом рятуватиме наших захисників.

Кожен може і мусить рятувати сам себе і усе суспільство від розчарування. Адже в нашій ситуації розчарування – найкраща зброя не лише ворога людських душ, але і його посіпак з «русскаго міра». Розчарування народжується там, де особа нездатна сприймати об’єктивну реальність і втікає в дитяче очікування цілком нереальних речей. Розчарування процвітає там, де в серці вже панує зневіра і відчай, але не поневолює людини, яка витриває в молитві. Ісус нам дав досконалий рецепт виходу з такої ситуації: «Чувайте й моліться, щоб не ввійшли у спокусу, бо дух бадьорий, але тіло немічне» (Мт. 26, 41). Якщо будемо чувати і молитися, то розчарування, навіть якщо і спробує навідатися у наше життя, просто опиниться поза нами.

Наше суспільство здебільшого усе ще є глибоко інфантильним, таким, яке очікує нереальних речей, постійно вірить у чудові казки від політиків і пройдисвітів, оскільки само є дуже далеким від Бога та Його Церкви. Розчарування уже зараз запустило свій отруйний сік у його пори. А після парламентських виборів, як тільки-но нова Верховна Рада не сотворить чуда всезагального достатку і миру, всеохопної справедливості, розчарування вибухне з новою силою, цілком можливо – у формі бунту. І саме тому, зараз, у цей момент, нашому суспільству критично потрібні християни – люди молитви.

Тому найперше ми, християни України, мусимо зрозуміти кілька основних моментів.

Єдиним Спасителем є Ісус Христос, і немає іншого імені, в якому би було спасіння (див. Ді 4, 8–12). Мусимо перестати очікувати помочі та спасіння від Заходу. Західні правителі мають свої політичні інтереси, і ми можемо з тих інтересів скористати, але не більше. Ми дивуємося, що Захід так літепло реагує на ситуацію в Україні. А даймо собі відповідь на питання: як Захід реагує на кризу багато гіршу, ніж в Україні, в Сирії та Іраку? Чому нас шокує, що відверто проросійську позицію виявляють уряди певних країн, чиї бізнесові інтереси тісно прив’язані до РФ, а взагалі не звертаємо уваги на те, що уряди деяких країн ЄС вирішили скористатися кризою в Іраку і торгують на півночі цієї країни з кривавими джихадистами, які провадять геноцид християн? Нас дивує, що для Європи дешевшою є українська кров, аніж російський газ. Але тут нема нічого дивного. Для Європи дешевшою була і хорватська, і боснійська, і албанська кров, аніж кувейтська нафта. Для Європи кров християн Сирії та Іраку дешевша від іракської нафти та усмішки президента сировинного придатку, який розташований на схід від наших кордонів. Надіятись на безкорисну, спонукану мораллю допомогу Європи чи США не доводиться. Єдиною нашою надією і спасінням є Бог!

Слід не забувати про наших братів християн зі Заходу. Адже вони можуть тиснути на уряди своїх країн, щоб ті адекватніше реагували на війну в Україні. Богу дякувати, маємо таку підтримку не тільки молитовну, але й діяльну – спробами впливати на політику країн, які би могли зупинити агресора. Але ця підтримка поки що слабка і не надто активна. І в цьому не тільки і не стільки вина християн Заходу, як нас самих.

За останніх кілька років християни Заходу не раз переживали нападки своїх урядів, їхня боротьба з ґендеризмом набуває досить гострих форм. У той самий час Москві вдалося через свою пропаганду на Заході показати себе захисницею традиційних цінностей. Тому, на превеликий жаль, багато хто з християн Заходу в Московії бачить союзника проти одурілого західного лібералізму. І мало хто на Заході знає правдиву суть путінізму, а ще менше – суть українсько-московитського конфлікту. Дуже багато християн Заходу навіть собі не уявляють, що у нашому випадку йдеться про фізичне виживання Церкви.

Ми, особливо греко-католики, часто маємо доволі розлогу мережу друзів на Заході. Активуймо їх! Стараймося доносити правду в соціальних мережах не тільки українською мовою, стараймося друкувати наші статті про ситуацію в Україні у західних християнських часописах. Не біймося говорити правду, не біймося зневаг і нападок. Якщо ми не докладемо зусиль, щоб достукатися до совісті християн Заходу, за нас цього ніхто не зробить. Несімо правду про Україну! Не забуваймо разом з тим казати правду і про нацистську сутність «русскаго міра».

Правдою є, що в час, коли єпископат УГКЦ закликає світ допомогти Україні, декому у Львові кортить розпалити католицько-католицьку неприязнь. Не слід звертати увагу на цих недолугих провокаторів, які рано чи пізно відійдуть в небуття разом з усією агентурою ФСБ. Перш за все, саме ми, християни України, маємо об’єднати усіх, кому залежить на обороні нашого Краю перед навалою «русскаго міра», у спільній молитві та братній взаємодопомозі.

Святіший Отець Франциск звернувся до всіх, а до нас, католиків, в особливіший спосіб: «Жадібність, нетолерантність, бажання влади – це причини, які стимулюють військові рішення, і вони часто виправдовуються ідеологією; але на початку є спонтанність, спотворений імпульс. Ідеологія – це оправдання, і якщо немає ідеології, є відповідь Каїна: «Яке мені діло до мого брата?»». Ідеологія «русскаго міра» є власне однією з таких людиноненависницьких розпалювачів воєн. Тому потрібно протиставитись їй – не тільки і не стільки через побоювання – дійсно християнським життям і пропагандою правдивих цінностей християнства. Ідеологія боїться правди. А ідеологія замішана на християнстві боїться правди ще більше. Перед лицем правдивого християнства вона зникає, «як роса на сонці».

Війна – це найгірше безглуздя і один з найстрашніших злочинів. І мусимо собі це усвідомлювати. Папа Франциск нагадав, що від воєн сьогодні продовжує гинути велика кількість людей. «Чому це можливо? А тому, що і сьогодні за кулісами стоять інтереси, геополітичні плани, жадоба грошей і влади, індустрія озброєнь, яка здається дуже важливою! І ці планувальники терору, організатори конфліктів і торговці зброєю написали в серці: «Яке мені діло?», – сказав Папа.

Саме ці слова світ проігнорував, вхопившись за папський вислів про третю світову. Це є в природі ЗМІ, робити сенсації. Проте, не зважаючи на тріскотіння ЗМІ, маємо вловити суть цих слів. Стати проти війни. Шукати миру. Але також мусимо й усвідомлювати, що війна з московитським агресором триватиме доти, поки він або не буде переможений, або не поневолить нас. Саме тому мусимо зберігати реалістичне розуміння ситуації, щоб не впадати у відчай чи розпуку, чи у безглуздий пацифізм.

Бог є Той, Хто дарує перемогу і мир. У Нього маємо просити, щоб Він змилосердився над гріхами нашого народу й дарував йому перемогу і мир. Цього, крім нас, ніхто не зробить. Відповідальність за мир в Україні маємо ми – християни України. Відповідальність за наше фізичне виживання і фізичне виживання та свободу нашого народу, нашої Церкви є саме на нас – християнах України. Ми мусимо докласти усіх зусиль заради перемоги, яка уможливить вільний розвиток народу і Церкви.

о.Орест-Дмитро Вільчинський