25 років з дня здвигу за відродження УГКЦ
За радянських часів комуністична влада щороку відзначала 17 вересня чергову річницю “возз’єднання Західної України з Радянською Україною”. Але 1989 року саме 17 вересня у Львові відбулася масова маніфестація галичан за легалізацію Української Греко-Католицької Церкви (УГКЦ). І ми змусили московський провід задовольнити наші вимоги.
Ще 4 серпня 1987 року 182 представники катакомбної УГКЦ (два єпископи – Павло Василик та Іван Маргітич, 20 священиків і 174 миряни) підписали звернення до Папи Римського Івана Павла ІІ, у якому проголошували, що частина духовенства та вірних виходять із підпілля, будуть уже відкрито відправляти Богослужіння, вимагають реабілітації Церкви та повернення храмів.
У жовтні 1987 року було створено Комітет захисту УГКЦ, очолений Іваном Гелем (1937–2011). Проводилися масові Богослужіння – такі, як панахиди пам’яті Тараса Шевченка (26 лютого 1988 р.) та жертв Чорнобильської катастрофи (16 квітня) у Львові біля пам’ятника Івану Федоровичу. Подібні масові Служби Божі були організовані у Дрогобичі, Стрию, Самборі, Грушеві (де являлася Матір Божа), у Сприні, Щирці, Гошеві, Зарваниці, на Білій горі біля Підлисся…
Ці багатолюдні Богослужіння відбулися в рік, коли офіційна Руська Православна Церква (РПЦ) відзначала 1000-ліття хрещення Русі.
Такі ж акції провели на Львівщині, Тернопіллі й Івано-Франківщині й наступного року. А 16 травня 1989-го у Москві на Арбаті єпископи Филимон Курчаба, Софрон Дмитерко, Павло Василик, священики Григорій Сімкайло, Володимир Війтишин, Ігор Возьняк розпочали голодування з вимогою припинити переслідування УГКЦ. Цю акцію “ланцюгового голодування” продовжили священики й миряни (2500 людей), які почергово приїздили до Москви. Цей піст тривав до 14 жовтня й привернув увагу світової громадськості до становища УГКЦ в Україні.
Тим часом в УРСР планували урочисто відзначити 50-річчя “Золотого Вересня”. ЦК КП України прийняв спеціальну постанову “Про 50-річчя возз’єднання Західної України з УРСР у складі СРСР”, яка передбачала “святкування 50-річчя возз’єднання спрямувати на дальше піднесення соціально-політичної активності трудящих республіки, мобілізацію їх зусиль на успішне здійснення рішень ХХVII з’їзду партії…”. А обласним комітетам партії наказували “організувати урочистості з нагоди цієї знаменної дати у містах Івано-Франківську, Луцьку, Львові, Ровно, Тернополі”.
Натомість національні сили намагалися протиставити свої акції цьому офіційному святкуванню. Надихав приклад Литви, Латвії й Естонії, де два мільйони мешканців створили живий ланцюг “Балтійський шлях” завдовжки майже 600 км, з’єднавши Таллінн, Ригу та Вільнюс. Акція приурочили до 50-річчя з дня підписання пакту Молотова-Ріббентропа (23 серпня 1989 року).
В Україні тоді ще не були готові до такого. Народний Рух України, щойно створений на Установчому з’їзді 8-10 вересня, організував подібну “Українську хвилю” (Івано-Франківськ – Львів – Тернопіль – Рівне – Житомир – Київ) 21 січня 1990 року. До речі, 11 вересня 2013 р. прихильники незалежності Каталонії від Іспанії організували живий ланцюг, який простягнувся вздовж узбережжя Середземного моря на 400 км.
Разом із Комітетом захисту УГКЦ відродженню Церкви сприяли Народний Рух України, Товариство Української Мови ім. Т.Шевченка, Українська Гельсінська Спілка, Український Християнський Демократичний Фронт.
У неділю, 17 вересня 1989 року, у Львові відбулася масова маніфестація населення Галичини за легалізацію УГКЦ. Акція почалася біля обкому компартії на вул. Винниченка та Підвальній. О 10 годині почали Службу Божу за легалізацію УГКЦ, яку служили 38 священиків. Там зачитали звернення до генерального секретаря ЦК КПРС Михайла Горбачова з вимогою легалізувати УГКЦ. Потім величний похід вирушив через площі Галицьку та Міцкевича на проспект Леніна (тепер проспект Свободи), далі піднявся вул. Міцкевича до пл. Богдана Хмельницького (тепер пл. Св. Юра).
Ні влада, ні міліція не могли зупинити демонстрацію, яка проходила мирно й організовано. За різними оцінками, у цій акції брало участь від 150 до 300 тисяч галичан. Про неї повідомляли на багатьох провідних телеканалах світу.
“Висока культура і громадянська свідомість учасників походу були запорукою порядку і спокою. Кожен розумів, що бере участь у справі відновлення історичної справедливості щодо легалізації Греко-Католицької Церкви, знищеної 43 роки тому радянським режимом. Церкви, яка весь цей час залишалася живою і активно діяла у підпіллі, незважаючи на те, що віруючі та їхні душпастирі наражалися на кримінальну відповідальність”, – згадував про цей день Богдан Панкевич.
Того ж вечора на центральних проспектах Львова запанувала тиша. Тисячі людей стояли на тротуарах з запаленими свічками, щоби вшанувати пам’ять загиблих від комуністичних репресій, які розпочалися в Галичині від “Золотого Вересня” 1939 року. Горіли свічки й у вікнах багатьох львівських помешкань.
“Масштабність акції за її впливом на суспільні процеси була такою потужною, що у Львові лише за жовтень місяць з компартії вийшла 31 тисяча членів, а Щербицький зрікся влади”, – писав про ті події один із організаторів маніфестації Іван Гель [1].
Такі ж маніфестації відбулися 1 жовтня в Івано-Франківську, 14 жовтня – в Тернополі. Повторний похід прихильників УГКЦ пройшов у Львові в неділю 26 листопада, перед зустріччю в Римі Папи Івана Павла ІІ та Михайла Горбачова. Після того УГКЦ була офіційно визнана в СРСР.
7–14 вересня 2014 року у Львові відбувався Синод Єпископів УГКЦ. Предстоятель УГКЦ Святослав Шевчук 14 вересня нагадав під час проповіді на Архиєрейській Божественній Літургії в соборі Святого Юра, що 17 вересня минає 25 років з того часу, як «на Свято-Юрську гору прийшло чверть мільйона людей, котрі відповіли Богові і публічно виявили свою приналежність до переслідуваної УГКЦ».
«Дякуємо Господові за 25 років свободи нашої Церкви на рідних землях! Дякуємо тим нашим братам і сестрам, які не побоялися відповісти на поклик Божий. Рівно ж згадуємо наших великих попередників у єпископстві і священстві, зокрема владик підпільної УГКЦ», – завершив свою проповідь Верховний Архиєпископ УГКЦ.
Ігор Мельник
ПРИМІТКИ
[1] Гель І. Які підсумки можемо зробити через 20 років? // Перша Львівська демократична… – Львів, 2012. – С. 11.
About The Author
