“Завданням Церкви є допомагати парам єднатися і провадити їх пенітенціарною дорогою”, – кардинал Шенборн

Оголошення підсумку синодального обговорення «Relatio post disceptationem» збурило неоднозначні реакції навіть серед єпископів. У медіях і блогах ватиканістів почали з’являться їхні, часом протилежних настроїв, висловлювання.

Кардинал Мюллер заявив у ефірі американського телебачення «Catholic TV», що, на його думку, до громадськості потрапляють лише деякі витки інформації. «У християн є право знати, що їхні єпископи говорять на Синоді», – резюмував він. Чимало медій опублікували думки кардиналів, які не згодні з кардиналом Каспером.

Широкого розголосу набуло інтерв’ю кардинала Крістофа Шенборна для італійської «La Stampa» Митрополит Відня не шкодує критики, щоб описати те, що відбувалося у Синодальній залі. «Під час мого виступу я чітко підкреслив, що переживаю, що ми стільки часу займаємося тільки частиною проблем, з якими стикається сім’я. Звичайно, потрібно присвятити їм увагу, але чому не говоримо про ті пари, які живуть як герої в нашому світі, дбають про святість і чистоту шлюбу, які є прикладом вірності?!»

Зрозуміло, що розлученим потрібне особливо глибоке душпастирство, – каже кардинал Шенборн і підкреслює, що «бракує широкого погляду на сім’ю в таких випадках. Кожна розлучена пара, будь-яке подружжя має дітей, батьків, які стали бабусями і дідусями, братів і сестер, дядьків, двоюрідних братів …. розлучення торкнулося кожного з них, а не лише двох осіб, як ми можемо забути це! розлучення завжди впливає і болить цілу суспільну мережу і пошкоджує її ланку, якою є сім’я. Такого погляду мені не вистачає на Синоді».

Кардинал Шенборн чітко говорить: «Це драма, що ми шкодуємо розлучених. А хто буде співчувати їхнім дітям? І що з їхньою присягою Богові?”

Митрополит Відня зізнається, що він сам був дитиною, що стала жертвою розлучення: «Мої батьки розлучилися, коли мені було 13 років. Я страшенно переживав через це. Як кожна дитина, я накидав собі вину за це. Я повинен сказати, що найгіршим днем у моєму житті до нині, є той, коли я дізнався, що батьки розлучаються. На щастя у нас було більше рідних, тітки, дядьки оточили нас любов’ю, допомагали мамі. Ми пережили, але рану я ношу до нині. І ніхто не може змінити цієї ситуації».

На запитання журналіста, що він думає про допуск до Святого Причастя розлучених, кардинал Шенборн сказав: «Це дуже складна проблема, її не може вирішити жоден Синод. У мене є питання до таких людей, яке я завжди їм ставлю: як ви можете попросити Причастя, якщо порушили клятву, що складали, а плоди вашої любові, ваші діти, зараз страждають. Чи розумієте це?».

Кардинал підкреслив, що розуміє усі тонкощі ситуацій, які трапляються, однак вважає, що треба чітко сказати: розлучені, які живуть у не сакраментальних зв’язках, живуть у тяжкому гріху, порушуючи заповіді Христові.

Адже «існує ще одна проблема. Один з подружжя залишає другого, прирікаючи на самотність. І про це я теж питаю подругів: ким стає дружина чи чоловік після розлучення? У нашому суспільстві є сотні тисяч таких «вдів та вдівців», – вважає митрополит Відня. – Вони живуть самі, бо хтось їх залишив. А ті, які уклали повторні зв’язки і мають в них дітей, так цієї самотності не відчувають. Але ж вони когось залишили! Чи можна їм дати у такій ситуації Причастя? Церква мусить бути на боці самотніх і залишених, терплячих, як підкреслює Папа, ніби ми поруч з бідними і малими. А такими якраз і є діти розлучених і ті особи, яких залишили їхні подруги».

Він наголосив, що під час обговорення проблеми розлучених на Синоді бракує «уваги і дискусії щодо причин та історії розлучення. Чи такі люди були добре підготовані до подружжя? Можливо, у багатьох історіях можливе ще відновлення сімей. Але чи використали усі можливості повернутися? Якщо так, то поміж ними дійсно нема любові. А що є? Ненависть? Як її можна лишати в серці? Я питаю багатьох розлучених: як хочете просити Причастя, якщо в ваших серцях злість і ненависть? Ну, бо якщо не можете поєднатися …»

Завданням Церкви є допомагати парам єднатися і провадити їх пенітенціарною дорогою, – вважає митрополит Відня. «Звичайно, у багатьох випадках, можна почати процес церковного уневаження, тобто визнання шлюбу недійсним, якщо є серйозні причини, але тільки Бог знає серця таких людей і правду про їхнє життя. Я говорю це не тому, щоб когось звинувачувати, але щоб наголосити, що так, Бог милостивий, тому що він любить кожного з нас, говорить до наших сердець. Але ми повинні поставити собі питання: що з моєю совістю і яке моє ставлення до Бога, якщо я живу у новому зв’язку». «Але ця дискусія, – підсумовує, – така завзята щодо Причастя для розлучених, дає поживу для роздумів. Є багато людей, які приступають до Причастя автоматично, несвідомо, а є ті, що можуть прийняти і не приймають. Подивіться, яким великим скарбом є Святе Причастя! Скільки людей за ним тужать!»