Папа Франциск: Християнин не забуває про Боже обличчя у потребуючому

Споглядати на Ісуса, забуваючи про те, щоб вміти розгледіти Його також і в потребуючому, який просить допомоги: в кожному періоді своєї історії Церква бореться зі спокусою обгородитися всередині «церковного мікроклімату» замість того, щоб навстіж відчинити свої двері перед відкиненими. Такими думками поділився Папа Франциск, коментуючи під час ранкової Святої Меси у понеділок, 17 листопада 2014 р., євангельський уривок, в якому розповідається про зцілення єрихонського сліпця.

Людина, яка в очах оточуючих нічого не вартувала, «мала бажання спасіння», хотіла бути зціленою, а тому, відкинувши будь-які умовності, почала кричати, вголос благати про допомогу, розбивши, таким чином, мури байдужості Ісусових учнів, які намагалися його втихомирити, щоб не турбував Учителя. За словами Святішого Отця, Христове оточення, навіть керуючись добрими намірами, стало на заваді периферії потрапити до Господа.

«Це часто трапляється серед нас, віруючих, – зауважив проповідник. – Коли знаходимо Бога, навіть не зауваживши цього, починаємо творити церковний мікроклімат. Це стосується не лише священиків чи єпископів, але також і мирян. Можна говорити про себе: ми є ті, що ходимо з Богом! І настільки вдивлятися в Господа, що не зауважувати Його потреб: не бачити Господа, Який голодний, спраглий, ув’язнений чи в лікарні…».

У цьому контексті Папа перестеріг перед спокусою вважати себе вибранцями, намагаючись оберігати цей свій маленький світ, відганяючи будь-кого, хто може, так би мовити, «потурбувати Господа», навіть і дітей, як це одного разу трапилося з апостолами.

У згаданому євангельському уривкові зустрічаємо ще одну категорію людей: простий люд, який прославляє Бога, побачивши зцілення сліпця. За словами Святішого Отця, саме таким є «вірний люд», який «вміє йти за Богом, не вимагаючи жодних привілеїв», здатний проводити час з Господом і не забувати про «Церкву відкинених»: про бідних, хворих та потребуючих.