Путінська Росія воює з Богом і свободою

Деякі ідіоти, знеохочені секуляризацією на Заході та розпоясанням не тільки ідеологічної політичної коректності, але і нових ідеологій, подібних до гендеризму, хотіли б бачити у Путіні та Росії захисників традиційних цінностей і рятівника нашої цивілізації. Це правда, що Європа занурюється у параною. Німецький вплив породжує громіздку бюрократію, тому усе мусить бути описано на німецьку моду в різних інструкціях, процедурах і директивах. Параноя породжує параною.

Майстерність російської пропаганди представляє Росію як захисника віри. Дійсно, Кремль підтримує православну церкву Московського Патріархату, а бореться не тільки з католиками і греко-католиками, а й з автокефальними православними. Протестантів з дня на день назвуть агентами іноземних держав.

Церква в Росії завжди служила державі. Там ніколи не було ніякого відділення держави від церкви, яка використовувалась для русифікації завойованих народів. Тому відразу ж після здобуття незалежності 1918 року поляки зруйнували російську церкву, що стояла в центрі Варшави. У часах Радянського Союзу на чолі Православної Церкви були генерали КДБ. Вірних Богові православних священиків відправлили до концентраційних таборів. Старообрядців переслідували, а греко-католики відправляли літургію підпільно. З церков робили музеї, наприклад, атеїзму, але і забирали їх на стайні, свинарники, іноді на склади. Під час революції, в шалі девастації російські нікчеми руйнували церкви, костели, мечеті. Більшовики і комуністи знали, що для того, щоб повністю поневолити людину, треба позбавити її віри в Бога. Коли це не вдалося до кінця, церквою почало керувати КДБ. Все під контролем.

Зараз російська церква служить Володимиру Путіну. Московський Патріархат пропагує погляд месіанізму, що Росія має місію захищати християнство в усьому світі. Багато могли б спокуситися на цю риторику.

Між тим в окупованому Криму з’явилися істинно російські порядки. Віз не продовжили ні пароху римо-католицької парафії в Сімферополі, ні монахиням, змушуючи їх виїхати. А вірні старалися про повернення святині багато років. На жаль, влада автономії вже й раніше ускладнювала життя не лише католикам, а й татарам. Багато з них мають польське коріння. Тепер парафією Пресвятої Діви Марії піклується один священик. І це єдина парафія у всьому Сімферополі.

ФСБ стверджує, що все законно, тому що релігійні організації не мають правового статусу в Криму, тому вони не можуть запрошувати іноземців – священиків і монахинь. Тому їх треба депортувати з півострова!

Релігійні громади, що діють в Криму, просять про реєстрацію. Цю вимогу висунула окупаційна влада Криму. Більше двох тисяч релігійних громад подали заявки на реєстрацію, отримали яку тільки 11, але жодна з дев’яти католицьких парафій. Там також нема врегульованого статусу католицьких священиків, не тільки західного обряду, але й східного. Так, отже, розпочали релігійну війну, метою якої є те, щоб на півострові могла функціонувати тільки православна церква Московського Патріархату, що сторіччями реалізовує політику Кремля.

У Криму тривають переслідування не тільки християн, а й мусульман.

Москва вже давно була готова захопити Крим. У Криму деякий час тому з’явилися салафіти. Вони хотіли релігійно виховувати татар. Путін мав би великий аргумент для світу – боротьба з мусульманським тероризмом. Таку риторику вже ведуть у боротьбі проти Чечні. Крим сплив би кров’ю. Салафіти є мусульманами, дуже небезпечною ультра-ортодоксальною сектою. Це вони ісламізують Європу. Навіть викрадають молодих єгиптян і змушують перейти на свою віру. Нормальні мусульмани уникають їх і попереджають християн про їхні дії. Татари не дали втягнути себе в пастку і «вигнали» салафітів з Криму.

Мустафа Джемілєв, харизматичний лідер татар і багаторічний в’язень, говорить в інтерв’ю для «Gazeta Wyborczа» прямо: «Досить довго ми були в підпорядкуванні Росії, щоб тепер забути, що це означає. Вже царська влада в Криму від 1863 р. запам’яталася руйнуванням татарської еліти, інтелігенції, духовенства. Це Росія, а потім Радянський Союз створив такі умови, що багато хто з моїх співвітчизників вирішив емігрувати. Про депортацію цілого народу в 1944 році нема чого й згадувати. Це колективна історична пам’ять татар.

В Україні нам теж не було занадто легко. З точки зору демократії та поваги прав людини, особливо під час правління Віктора Януковича, тут було далеко до Заходу. Але навіть останній період в порівнянні з Путіним у Росії був набагато цивілізованішим. Найбільшою колективною травмою кримських татар є не бідність, але те, що якоюсь мірою ми повертаємось до часів Радянського Союзу. Нещодавно зателефонував мені чоловік, один з небагатьох бізнесменів з мого народу. Мало не плакав в трубку, що вже не може витримати і змушений покинути Крим, бо просто задихається. За 23 років незалежної України татари вже звикли до свободи».

Мустафу Джемільова не впускають до Криму, де живе його родина. «Вот такая русская демократия и свобода!»

Росія, як і раніше, є тюрмою народів. Чеченський народ, який бажав незалежності, в II чеченській війні, очолюваній Путіним, майже вимордований або змушений емігрувати. Ті, хто хоче вижити, мусять підпорядковуватися насадженому Кремлем Кадирову. Тепер прихильників нового уряду Чеченської Республіки відправляють у Донбас боротися «за матушку Россию». Путін визнає право «незалежності» інших країн, яке проголошує там його агентура, щоб негайно просити Москву дозволу приєднатися до Росії. Але водночас відмовляє у праві на самовизначення народам, яким вже досить перебування в Російській імперії.

Слова Джемілєва повинні бути попередженням для всіх поляків, які захоплюються Росією і Путіном.

Йде війна, яку розпочала Росія. Час гарцювань корисних ідіотів закінчився. Їх усіх треба сприймати як п’яту колону Кремля – ворогів свободи, демократії та віри. Той, хто «розуміє» і підтримує Росію, є зрадником.

Ядвіга Хмєльовска

Ядвіга Хмєльовска, незалежний активіст опозиції, член уряду регіону Сілезько-Домбровського від «Солідарності» у 1980-81 роках, одна з керівників підпілля солідарності, переслідувана з 13 грудня 1981 по серпень 1990. За освітою магістр електроніки, журналіст. Колишня журналістка TVP, а зараз публіцистка, скарбник правління Асоціації польських журналістів, віце-президент Федерації незалежних ЗМІ та Президент Руху національної освіти. Живе в Сілезії.