Великоднє привітання митрополита Володимира

Всесвітлішим, всечеснішим і преподобним отцям,

преподобним ченцям і черницям, дорогим у Христі мирянам

Івано-Франківської Архиєпархії УГКЦ

Христос воскрес!

Улюблені у Господі, дорогі брати і сестри! Ми з вами завершили Великий піст, досвідчуючи чи не найтяжчу хресну дорогу в історії нашої церкви та держави. На цих стаціях ми співтерпіли разом з Христом та роздумували над його страстями. Проте Господь сам випереджує кожне наше терпіння, Він особисто несе на своєму тілі всі наші болі, страждання і гріхи, Він був зраджений своїми ж, перебував у полоні чужих солдат, добровільно пожертвував своє життя за нас. Господь і нині співтерпить з нашими болями і стражданнями.

Богослужіння Пасхи закликають нас зодягнутися у щит віри (пор. Еф 6, 16) і крізь її призму поглянути на східну ікону Воскресіння Христового, що її нині цілуємо і почитаємо. На ній зображений Господь, що переможно сходить до аду, де томляться усі померлі. Він приходить як Богочоловік, випромінюючи божественну енергію, бере за руку Адама, Єву і всіх праведників й виводить їх із полону смерті і темряви. Простягнуті руки Ісуса вказують нам, що перед нашими очима звершується новий всесвітній вихід: сам Бог потужною рукою і простягнутим рам’ям приходить визволити – спасти свій народ. Щось подібного і ми з вами переживаємо, очікуємо, благаємо і молимося…

Але на три дні і ночі Господь спочив у гробі як мертвий. Зневірені учні поховалися по домах, а безбожний світ веселився, думаючи, що він назавжди поховав Христа – Правду, Дорогу і Життя Вічне. І ми з вами переживаємо свої дні і ночі темряви і смутку, часто зневірені, бо виглядає, що зло перемагає, а правда, ув’язнена каменем, спочиває у гробі. Складається враження, що злоба, насилля, агресія всіляко намагаються сховати Істину і правду про нашу Україну, постійно покривати «каменем мовчання», як і колись при гробі Ісуса, бо ж було заплачено ціну сторожам, щоб мовчали і нікому не говорили правди про воскресіння, про силу світла Божого, що одним ранком просвітило найтемнішу ніч людської історії і, як наслідок, зло зазнало поразки.

Завдяки жінкам – матерям мироносицям, що в неділю рано-вранці, мобілізовані милосердним серцем, вирушили віддати пошану спочилому Ісусові, ми довідалися, що гріб порожній. Адже тим, які чинять милосердя, Бог привідкриває правду про Воскресіння та дає надію на успішне завершення подвигу героїв. Ніколи зло не матиме останнього слова, бо Христос – наша Правда – Воскрес! А на пам’ять залишилися білі пов’язки від ран і плащаниця – відбиток стражденного тіла нашого Господа. Воскреснувши, Христос не повернувся до попереднього земного життя, але увійшов у славне Боже життя з нашою людською природою, подарувавши нам надію, що і ми, увірувавши, там будемо з ним. Ця благовість просвічує смуток і печаль сімей загиблих героїв. Адже вони, які пожертвували своє життя заради Бога і України, є введені в нове, божественне, вічне життя.

Христос переходить до дому Отця не сам, а бере за руку і переводить всіх праведників, як старозавітніх, так і сучасних, всіх тих, хто з любові віддав своє життя за матір, батька, друзів, Батьківщину та за кожного з нас. Сьогодні вся наша Україна по -новому, по – християнському досвідчує і переживає Пасху виходу і переходу з рабства життя за духом і правилами цього грішного світу, що не пізнав Христа, до нового життя – життя за Божими законами. Перед нами стоїть нове завдання, нова місія: стати на Божий шлях і пуститися в дорогу за Христом, приймаючи логіку його любові дарування себе іншим, і то не тільки тим, кого любимо чи хто нас любить, але заради Христа донести спасаючу Божу Любов і його милосердя до всіх, хто ще не прийняв Христа, хто спраглий Бога; огорнути чинною любов’ю наших ближніх, особливо нужденних, знедолених, окрадених, відкинених, самотніх, залишених світом напризволяще. Цей наш перехід і становлення сильної Української Держави передбачував у свої творах наш пророк і слуга Божий Андрей Шептицький, пам’ятний рік якого святкуємо цілою нашою церквою. Спішімо і ми прискорити цей час своєю вірною і сумлінною працею, живучи за логікою Божих заповідей, уникаючи благодаттю Божою всякого гріха і підступу ворога.

Закликаю всіх сучасних жінок – мироносиць провести мобілізацію милосердних сердець у ваших парафіях, щоб утішити і огорнути діяльною любов’ю сім’ї спочилих наших героїв! Разом зі своїми душпастирями, що знають по імені всіх свої овець, огорнімо жестами любові наших військових, покалічених тілом, а особливо намастімо оливою своєї присутності поранених серцем і душею, молімося поіменно за тих синів і дочок з парафії, що сьогодні захищають правду, несуть варту, ризикуючи власним своїм життям, за рідну матір, батька, дітей, хату та парафіяльну церкву від ворожої навали агресора.

У цей світлий пасхальний час поводьмося як діти світла, як діти Божі, щоб Господь скоротив дні розгулу зла і беззаконня. Щоб силою і благодаттю Воскреслого Христа, який обіцяв не залишити нас сиротами, а перебувати з нами до кінця віку Духом своїм Святим, була знищена всяка ворожа нечисть і зла сила відступила від нашої Русі-України. Нехай Пресвята Богородиця, явлена в галицькій чудотворній іконі з Крилоса, захистить і збереже наш люд, а ми завжди спішімо до її воскреслого Сина і нашого Господа!

+ Володимир (ВІЙТИШИН)
Архієпископ і Митрополит Івано-Франківський УГКЦ

+ Йосафат (МОЩИЧ)
Єпископ-Помічник