Папа: Настав час батькам повернутися із заслання

Якщо виховання в родині поверне свою гідність, то змінитися багато речей. На цьому наголосив Папа Франциск під час загальної аудієнції у середу, 20 травня 2015 р., присвятивши своє повчання темі виховання дітей, що є «суттєвою ознакою сім’ї, її природнім покликанням».

Свою катехизу Святіший Отець розпочав з коментаря уривку з Послання святого Павла, прочитаного на початку аудієнції: «Діти, слухайте своїх батьків в усьому, бо це подобається Господеві. Ви ж, батьки, не дратуйте своїх дітей, щоб їх не знеохочувати». Він пояснив ці слова на наступному прикладі: якщо батьки скажуть дитині: “Піднімімося цими сходами”, – й візьмуть її за руку та підніматимуться разом з нею сходинка-за-сходинкою, то справи підуть добре; а якщо лише вимагатимуть іти, але не допоможуть, то це й буде оте знеохочуюче дратування, про яке пише апостол. «Ось чому ці стосунки між батьками й дітьми потребують мудрості, вимагають великої рівноваги. Діти, слухайтеся батьків, бо це подобається Богові. А ви, батьки, не дратуйте дітей, вимагаючи того, що вони не можуть зробити. Зрозуміло?», – наголосив Наступник святого Петра.

Перераховуючи існуючі труднощі, Папа вказав на те, що доволі непросто виховувати дітей тим батькам, які бачать їх лише ввечері, втомлені повернувшись з роботи. Ще важче це чинити розлученим батькам, коли діти часто стають немовби заручниками. Крім того, сьогодні «інтелектуали різного штибу» тисячами способів зацькували батьків, так би мовити, захищаючи молоді покоління від родинного виховання, а родину «обвинувачено в авторитаризмі, в фаворитизмі, конформізмі та утисканню почуттів». У дійсності, сьогодні спостерігаємо розрив між родиною і суспільством, між родиною і школою.

«Наприклад, – вів далі Святіший Отець, – у школі надірвалися взаємини між батьками й вчителями. Іноді існують прояви напруження і взаємного недовір’я, наслідки чого, природно, відбиваються на дітях. З іншого боку, зросла кількість так званих “експертів”, які зайняли місце батьків також і в найінтимніших аспектах виховання. Мовляв, у тому, що стосується почуттєвого життя, особистості й розвитку, прав і обов’язків, такі “експерти” знають усе: цілі, мотиви, засоби. А батьки повинні би лишень слухати, вчитися й пристосовуватися. Позбавлені своєї ролі, вони часто стають надмірно вибачливими й поблажливими щодо дітей, так що ніколи не зроблять їм зауваження, мовляв: “Не можна виправляти дитину”. Вони стають схильними дедалі більше довіряти “експертам” навіть щодо найделікатніших й особистих аспектів життя дітей, самоусуваючись із їхнього життя».

За словами Святішого Отця, мова йде про велику проблему. Він пригадав випадок зі свого дитинства, коли вчителька записала у щоденнику зауваження за те, що він сказав їй погане слово, та викликала батьків. Після розмови з вчителькою, мама покликала його і перед вчителькою лагідно пояснила, що так не слід чинити, і сказала вибачитися. «Я це зробив, – додав він, – і залишився задоволеним, бо думав, що справу закрито. Але це був лише перший розділ. Другий розпочався, коли ми повернулися додому… А сьогодні, коли вчителька зробить щось подібного, то наступного дня батьки прийдуть до школи, аби насварити вчительку».

Як зауважив Наступник святого Петра, таке наставлення не є добрим, а тому слід підтримувати співпрацю між сім’єю та іншими виховними установами – школами, спортивними клубами, тощо. «Без сумніву, – вів далі він, – батьки минулого, чи, радше, виховні моделі минулого, мали певні обмеження. Але правдою є те, що існують помилки, які мають право допускати лише батьки, тому що вони мають змогу надолужити за них так, як це не дано нікому іншому». Іншим викликом є те, що в сучасному житті бракує часу для розмови, спільної призадуми й дискусії, на заваді спілкуванню часто стає боязнь помилитися.

За словами Глави Католицької Церкви, християнські громади покликані «надавати підтримку виховній місії родин», і чинити це «у світлі Божого слова». В основі всього цього повинна бути любов, яка, за словами апостола Павла, «завжди шаноблива, не шукає свого, не гнівається, не зважає на отримане зло, все вибачає, вірить, сподівається і все переносить». Адже «і в найкращих родинах доводиться переносити одні одних, що вимагає чимало терпеливості». Але таким є життя, і навіть Ісус «пройшов через виховання в родині».

Підсумовуючи, Папа вказав на те, що існує чимало прикладів «християнських батьків, сповнених людською мудрістю», які підтвердили, що «добре виховання в родині є хребтом людства». І воно може дійсно чинити чуда, «які, зрештою, щоденно трапляються у Церкві». «Бажаю, – сказав Святіший Отець, – щоб Господь обдарував християнські родини вірою, свободою та сміливістю, необхідними для їхньої місії. Якщо родинне виховання наново віднайде змогу пишатися своєю роллю, то для невпевнених батьків та розчарованих дітей багато речей зміняться на краще. Прийшла пора, щоби тати й мами повернулися із свого заслання, в яке вони самоусунулися, і повністю взяли на себе властиве виховне завдання».