Папа про служіння духовенства і чернецтва у Боснії та Герцеговині

Думками про пам’ять, як передумову миру, Святіший Отець Франциск поділився, зустрічаючись з духовенством, чернецтвом і семінаристами Боснії і Герцеговини. Зустріч відбулася в катедральному соборі Сараєво та включала свідчення дієцезального священика, ченця та монахині, які пережили жахіття війни, зокрема, погрози, фальшиві обвинувачення, катування, полон та перебування в концтаборах. Зворушений Наступник святого Петра низько вклонився кожному з промовців, поцілувавши руку похилого віком священика та пригорнув кожного у щирих обіймах.

Коли прийшов час на слова Святішого Отця, він зазначив, що приготував промову, але «вислухавши свідчення», відчуває потребу сказати кілька слів від серця. Текст своєї промови він передав кардиналові Пулічу, заохочуючи пізніше ознайомитися з її змістом. Натомість, із присутніми поділився думками про важливість пам’яті.

«Свідчення промовляли самі за себе, – сказав Папа. – І це – пам’ять вашого народу. А народ, який забуває свою пам’ять, не має майбутнього. Це пам’ять ваших батьків і матерів у вірі. Ми почули лише трьох, але за ними стоять численні свідки, які перенесли такі самі страждання. Дорогі сестри, дорогі отці, ви не маєте права забути свою історію. Не для того, щоби мститися, але для того, щоб будувати мир. Не для того, щоб вбачати у цьому щось абстрактне, але для того, щоб любити так, як любили вони».

У світлі заклику святого Павла не забувати про своїх предків у вірі, Святіший Отець наголосив на тому, що ці свідки передали новим поколінням віру й те, як жити вірою. «Першим мучеником був Ісус, а вони пішли Його слідами», – сказав він, ще раз наголосивши на тому, що пам’ять необхідна для того, щоб будувати мир.

*****

У приготованій заздалегідь промові, Папа вказує, як на запоруку впевненості, утішення та надії, особливо «у важких моментах служіння», на слова Спасителя: «Ось я з вами по всі дні, аж до кінця світу». «Маю на думці, – пише він, – страждання і випробування минулого і теперішні, яких зазнають ваші християнські спільноти. Але навіть живучи в цьому контексті, ви не здалися, витримали, докладаючи зусилля для того, щоб протистояти особистим, суспільним і душпастирським труднощам з невтомним духом служіння».

За словами Наступника святого Петра, плідність служіння залежить, насамперед, від «віри у Христову любов». Джерелом підтримки і натхнення є «братерство між священиками, чернецтвом, посвяченими мирянами і семінаристами», між тими всіма, «кого Господь покликав все залишити, щоби йти за Ним». Натомість, заклик святого Павла: «Чувайте над собою та над усім стадом», – пригадує про те, що «якщо хочемо допомогти іншим ставати святими, то не слід занедбувати себе самих, тобто, власне освячення». І, навпаки, жертвування собою в служінні Божому людові «сприяє зростанню нашого уподібнення до Христа».

Відповідаючи на запитання про те, що означає тут і тепер служити Божому стаду, Глава Католицької Церкви зауважує, що слід оберігати овець, які перебувають у вівчарні, але також – виходити на пошуки тих, які не вміють віднайти шлях, що веде до Ісуса. З цього випливає заклик творити «відкриті католицькі спільноти», здатні до гостинності, зустрічі та сміливості в євангельському свідченні.

Душпастир і богопосвячена особа, за словами Папи, покликані «жити тривогами і надіями свого народу», діючи «у конкретних контекстах свого часу», а їхнім завданням є «допомогти людям відчути близькість Бога, Його руку, що втішає та оздоровлює».

«Дорогі священики, ченці та черниці, – звертається Святіший Отець, – заохочую вас із радістю продовжувати своє душпастирське служінні, плідність якого випливає з віри та благодаті, але також – із свідчення смиренного та далекого від світських інтересів життя. Не піддавайтеся, будь ласка, спокусі свати своєрідною елітою, закритою в собі. Великодушне та світле священиче та чернече свідчення становить приклад і притягання для семінаристів і тих, якого Господь кличе Йому служити. Перебувають поруч з юнаками й дівчатами, поділяючи з ними певний досвід свого служіння й молитви, ви допоможете їм відкрити Христову любов і відкритися на Господнє покликання. А вірні миряни зможуть розгледіти у вас ту вірну й великодушну любов, яку Ісус залишив Своїм учням як заповіт».