«Священикові за честь бути там, поруч із військовими», – о. Тарас Михальчук про служіння в АТО

Нещодавно о. Тарас Михальчук, військовий капелан Львівської архиєпархії УГКЦ та душпастир Гарнізонного храму свв. апп. Петра і Павла, повернувся із зони АТО. Впродовж тижня священик перебував поруч із військовими у Донецькій області, а саме в секторі «М». Духівник розповів «Капеланство. Info» про те, чим був для нього цей досвід, наскільки складніше служити на війні, ніж тут – в тилу, про завдання військового капелана та відвагу хлопців, а також про випадок, який особливо закарбувався в його пам’яті.

Те, що спонукало поїхати

Я завжди розумів, що кожному військовому капелану слід бути поруч із хлопцями, ближче до передової, бо це є його обов’язок і покликання. У моєму випадку була ще одна спонука поїхати туди: мене запросили наші військовослужбовці, які відправлялись на схід України з певними своїми завданнями. І я поїхав разом з ними, аби там служити.

«Все викристалізовується на 2-3 день буття з ними»

Я б не казав, що так усі відразу говорили: «Ура! Приїхав отець. Давайте будемо молитися». Спочатку десь на підсвідомому рівні вони хотіли просто познайомитись, бо кожен по-своєму сприймає священика. Але все викристалізовується на 2-3 день буття з ними. Ти починаєш розуміти, що вони хочуть з тобою поспілкуватися. Починають підходити з проханням про сповідь чи просто хочуть поговорити. Це є дуже приємний момент, коли за кілька днів люди починають відкриватися – розумієш, що ти справді виконуєш те, до чого покликаний. Відчутно, що військовослужбовці потребують духовної підтримки в особливому значенні цього слова: аби просто бути поруч з ними.

Про те, як виглядав звичайний день

Кожен мій день був спланований згідно з їхнім військовим розпорядком. Усі військовослужбовці мають свої обов’язки і щодня їхали їх виконувати. Я ж був з тими хлопцями, котрі залишались після нарядів. А молились ми зазвичай вечорами. Саме в цей час була можливість зібрати людей в імпровізованій капличці. Я був дуже приємно вражений, коли бачив хлопців і вранці, і ввечері на молитві. Здебільшого перед сном вони заходили у капличку, аби просто помолитись. Очевидно, серед наших військовослужбовців є багато практикуючих християн.

«Коли молишся Літургію, то просиш у Бога, щоб не настав той час, коли треба бігти й все лишати»

Молитва і Літургія і тут, і там є важливою. Але, можливо, там ти себе відчуваєш навіть більше потрібним, бо розумієш, що не кожен день вони мають можливість молитись разом із священиком.

А щодо можливих складнощів, то було кілька випадків, коли через тривогу обстрілу нам усім казали бігти в укриття. Сховатись потрібно чим швидше: на це дається приблизно 10 секунд. Відповідно була постійна напруга. І тому коли молишся Літургію, то просиш у Бога, щоб не настав той час, коли треба бігти й все лишати.

Певний психологічний тиск існує, бо ти розумієш, що є на війні. Але водночас думаю: священикові за честь бути там, молитися разом із військовими.

Після молитви співали гімн

Завжди після молитви, молебню чи Літургії ми разом співали гімн України. Відчуваєш, що це навіть дає свого роду рекламу. Адже якщо на молитву зібралось близько 30 людей і ми всі разом співаємо, то це чути довкола. А тому наступного разу кількість людей збільшувалась.

«На війні ієрархія цінностей дуже швидко викристалізовується»

Можна собі лише уявити, які переживання в серці кожного, коли він розуміє, що це бойова тривога, а не жарт, і є причина, чому таку тривогу подали. Ієрархія цінностей на війні дуже гарно та швидко викристалізовується. Тут, в тилу, ми інколи переймаємося якимись проблемами, які на фоні справжніх складних ситуацій не є серйозними.

«Я побачив справжній приклад мужності»

Ми всі усвідомлюємо, розуміємо, що наші хлопці – мужні захисники, але коли ти впритул бачиш цих людей, їхні очі, спілкуєшся з ними, тоді ти просто перед ними внутрішньо схиляєш голову. Адже вони, ризикуючи своїм життям, виконують покладені на них обов’язки.

Випадок, красномовніший за слова

Помітив, що військові дуже по-особливому ставляться до священика. Скажімо, був випадок, який я дуже добре пам’ятаю. Ми забігли в укриття. Військовослужбовець, з яким я їхав на схід, якось так акуратно підійшов і каже мені: «Встаньте, будь ласка, позаду». А сам у тому укритті став попереду і собою закривав мене, таким чином захищаючи.

Про служіння військового капелана

Я думаю для людини, і зокрема для військовослужбовця перш за все важливе відчуття того, що Бог з нею. А якщо Бог з тобою, то хто може бути проти тебе? І якщо військовий капелан намагається гідно виконувати свій обов’язок, то має допомогти людині усвідомити, що Бог опікується нею. Завдання капелана десь в тому і полягає: допомогти людині бути з Богом, відчувати Божу опіку на собі і подавати особистий приклад віри. Коли ти поруч із військовими, то вони розуміють, що ви усі в рівних умовах: ти так само ризикуєш, як і вони. Але коли попри все ти стараєшся підтримати їх навіть своєю присутністю, інколи мовчазною (бо не обов’язково щось говорити), думаю, що для них це дуже важливо.

Молитва в тилу

Найбільше хотілося б, щоб люди, які живуть тут в мирі, де не стріляють, де не чути вибухів, якщо не можуть підтримати матеріально, тоді хай би просто молилися за військових, щиро просили Бога, аби вони вберегли своє життя і гідно виконали завдання. Бо ми там перебували тимчасово: приїхали, побули, жили разом та молились, але це йде мова про якісь окремі дні, а хлопці там зазвичай впродовж року перебувають. І вони за цей рік часу стають настільки мужніми, що певною мірою перестають боятися. Хоча розумієш, що кожен підсвідомо боїться. Але їхня мужність дозволяє їм нормально жити: живуть, жартують, усміхаються та підтримують один одного.