Про Патріарший Собор: як це було і як буде

Залишається всього кілька днів до того моменту, коли Церква знову переглядатиме своє життя за останні п’ять років і міркуватиме, що зробити, аби його ще більше оживити. Блаженніший Святослав уже вдруге з моменту свого обрання Першоієрархом Церкви збирає представників УГКЦ з усього світу та України для того, щоб перевірити, як насправді реалізується Стратегія розвитку Церкви до 2020 року «Жива парафія – місце зустрічі із живим Христом» усюди, де присутні греко-католицькі громади.

Коли поглянути на динаміку та практику проведення Патріарших Соборів із моменту виходу УГКЦ із підпілля, то побачимо, що вперше ця подія відбувалася в жовтні 1996 року у Львові під проводом Мирослава Івана Любачівського, тодішнього Глави УГКЦ. Уже тоді учасники Собору міркували на тему «Нова євангелізація». Цей Собор став особливим ще й тому, що він був зібраний у Львові з нагоди 400-річчя Берестейського підтвердження єдності з Римським Апостольським Престолом. На адресу оргкомітету Собору вже тоді надходили такі пропозиції щодо обговорення від різних єпархій, як визнання Патріархату УГКЦ та проголошення слуги Божого митрополита Андрея Шептицького святим. У привітальному слові Дмитро Степовик, професор Київської духовної академії, зауважив, що за шість років після своєї легалізації УГКЦ позитивно вписалася в панораму релігійного життя Української Держави. «Питання зближення Церков – і насамперед УГКЦ та УПЦ Київського Патріархату, які задекларували свої виразні успіхи у справі нашого духовного відродження, — не може бути обійдена увагою вашого високого Собору. Бо без єдності справа євангелізації не може увінчатися повним успіхом, чого ми всі бажаємо», – доповідав він.

Звіти з єпархій свідчать про те, що в ті часи було засновано і відновлено семінарії, проводилися катехитичні вишколи, регентсько-дяківські школи, активізувалися видавництво, благодійність, молодіжні рухи. Проблеми полягали в тому, що багато греко-католицьких громад не мали своїх культових споруд. Подекуди священики проводили богослужіння просто неба. Існувала проблема повернення Церкві церковного майна – плебаній та інших церковних будинків. За кордоном бракувало священичих і монаших покликань та існувала проблема асиміляції.

Наступний Патріарший Собор відбувався через два роки, у серпні 1998-го, у Львові на тему «Роль і місце мирян у Церкві» під головуванням владики Любомира (Гузара), Єпископа-помічника Глави УГКЦ. Посилаючись на слова тоді ще владики Любомира, можна ствердити, що це була «перша всецерковна, наукова і практична формальна застанова над роллю мирян у Церкві». На Соборі порушувалися також питання церковної єдності. Пропонувалося духовенству і мирянам активізувати свою присутність в усіх державних і громадських структурах. Церква тоді ще пожинала плоди атеїстичного більшовизму, радикалізму, соціалізму. На Соборі прийняли рішення створити Комісію у справах мирян УГКЦ, яка повинна координувати діяльність усіх мирянських організацій УГКЦ та забезпечувати постійний і ефективний зв’язок між ієрархією та мирянськими структурами.

Улітку 2002 року у Львові знову відбувся Собор на тему «Ісус Христос – джерело відродження українського народу», який очолив Блаженніший Любомир, Верховний Архиєпископ УГКЦ, з тією метою, щоб поглянути на реалії сучасності очима Господа. Ось як про це згадує о. Михайло Димид, секретар III сесії: «Цей Собор був унікальним досвідом для Церкви. Бо ми тоді прагнули долучити до дискусії низи Церкви. На ньому було опрацьовано 10 суспільних заповідей християнина, які стали дороговказом для віруючих. Одноголосно було проголосовано, що УГКЦ є Патріархатом. Єпископи на Синоді прийняли це соборове рішення і в Римі передали його Папі Івану Павлу II». Цікавим досвідом було й те, що в УГКЦ протягом 61 дня перед проведенням цього Собору тривала безперервна молитва монашества за його ефективність.

У 2007 році вперше в Києві відбувся черговий Патріарший Собор на тему «Молодь у Церкві третього тисячоліття». Потреба такої тематики цього церковного заходу викликала прояви секуляризації та релятивізації, які руйнують майбутнє народу. Як пригадує ті події о. Ростислав Пендюк, секретар того Собору, це була зустріч небайдужих людей, які прагнули поділитися своїм досвідом. «Було звернено увагу на те, що Церква слабо присутня в інформаційному просторі. Саме тому згодом ми створили молодіжний сайт «ДивенСвіт». Це була не просто розмова, а праця, яка зараз має свої наслідки. Очікувати, що Собор може когось активізувати, – хибна думка. Адже на нього зазвичай приїздять небайдужі люди. Однак це може дати їм додатковий стимул уже до того, що вони роблять». На Соборі було запропоновано внести до програми освітніх курсів для духовенства предмет «Душпастирство молоді», а крім цього, щороку проводити молодіжний форум для всіх молодіжних спільнот і християнських організацій.

Останній Патріарший Собор відбувався в серпні 2011 року в Бразилії на тему «Богопосвячене життя». Його учасники обговорювали стан богопосвяченого життя в Церкві та випрацювали напрями його розвитку. На ньому було підкреслено, що богопосвячені особи мають високий моральний авторитет у Церкві. Тому головним завданням богопосвячених осіб визначено постійне свідчення сили віри та Божої присутності у світі. Для цього, як ідеться у постсоборовому документі, богопосвяченим особам необхідно мати мужність бути собою у всіх обставинах життя, постійно зрікатися принад цього світу, вказувати своїм життям, позицією, словом, поведінкою на сутність християнського життя, щоб монастирі і надалі були осередками духовної культури, а їхні спільноти – прикладом братньої любові.

Про те, як відбуватиметься VI сесія Патріаршого Собору УГКЦ на тему «Жива парафія – місце зустрічі з живим Христом», розповідає о. Олег Каськів, секретар цього Собору.

Гасло чергової сесії Патріаршого Собору – «Жива парафія – місце зустрічі з живим Христом». Як гадаєте, наскільки воно є актуальним сьогодні, з огляду на теперішню ситуацію в Україні?

Згідно з рішенням Синоду Єпископів УГКЦ, уже протягом кількох років працює робоча група для реалізації стратегії УГКЦ до 2020 року. За цей період їй вдалося реалізувати багато цікавих ідей у парафіях нашої Церкви в усьому світі. Основою праці робочої групи є Пастирський лист Блаженнішого Святослава «Жива парафія – місце зустрічі з живим Христом». Щоб зробити своєрідний іспит сумління того, що вже реалізовано або не реалізовано, було вирішено скликати Патріарший Собор. На ньому хочемо почути всю Церкву: мирян, монашество, священство та ієрархію.

Кожна людина, яка народжується через таїнство Хрещення, належить до певної парафії. Тож питання, яке постає перед нами, звучить так: чи в парафії, до якої я належу, можна зустріти живого Христа? Або радше: що я роблю для того, аби інші мали нагоду зустріти живого Христа? Для цього на Соборі ми будемо слухати, робити висновки, розробляти плани, щоб ніхто не був обділений зустріччю з Христом.

УГКЦ не обмежена географічно територією України, вона присутня в багатьох країнах світу. Попри все, ми всі – діти Київської Церкви. Питання духовної опіки в Донецькій, Луганській областях та в Криму під час тематичних зустрічей буде порушено в таких аспектах, як капеланське служіння у війську та служіння ближньому в різних обставинах нашого життя (вимушені переселенці, учасники АТО, військові в зоні АТО), допомога нашим братам і сестрам на теренах вищезазначених областей.

Яким чином відбуватиметься Собор і хто на ньому доповідатиме?

Собор проходитиме протягом трьох днів, 25-27 серпня, у м. Івано-Франківську. Крім ранкових і вечірніх богослужінь, щодня буде виголошена одна доповідь і дві співдоповді на визначену тематику.

Тематика першого соборового дня – «Слово Боже і катехизація. Місійний дух»; другого дня – «Літургія і молитва. Сопричастя та єдність»; третього дня – «Служіння ближньому. Провід – управління дарами». Доповіді виголосять: о. Тарас Барщевський, о. Василь Рудейко, о. Андрій Нагірняк. Співдоповіді виголосять: п. Ірина Галадза, п. Любомир Андрусів, о. Йосафат Бойко, о. Петро Галадза, о. Андрій Онуферко і п. Андрій Васькович.

Чи вже відомо, скільки прибуде делегатів і звідки вони?

На сьогодні зареєстровано 241 делегат, які представляють наші архиєпархії, єпархії, екзархати та країни, де ще немає структур нашої Церкви, але є наші парафії. Прибудуть делегати з Північної та Південної Америки, Австралії, країн Європи та країн Азії.

Чи братимуть участь у Соборі представники інших Церков?

Звісно, адже гостями VI сесії Патріаршого Собору буде владика Ігор (Ісіченко), Архиєпископ Харківський і Полтавський УАПЦ, зі своїми священнослужителями.

На ваш погляд, чим відрізнятиметься цей Собор від попередніх?

Передусім, місцем проведення: в Івано-Франківську ніколи не було Патріарших Соборів. По-друге, цю сесію Собору проводимо тоді, коли на теренах Східної України ведуться бойові дії. Новим є також і те, що створений сайт Патріаршого Собору (sobor-ugcc.org.ua), на якому кожний вірний може побачити, що вирішили інші єпархії на цю тематику при підготовці до Собору. На цьому сайті також розміщена електронна адреса, яка дає можливість спілкуватися із секретаріатом Собору.

Кожна сесія Собору відрізняється також тематикою, делегатами, місцем проведення та іншими аспектами.

Відомо, що під час Собору освятять в Івано-Франківську пам’ятник митрополиту Андреєві. Яка історія цього пам’ятника? Хто його автор?

Кульмінацією завершення Патріаршого Собору в 150-річчя від дня народження митрополита Андрея Шептицького буде освячення пам’ятника Блаженнішим Святославом разом із всіма владиками УГКЦ з цілого світу та делегатами Собору. Митрополит Андрей своє архиєрейське служіння розпочав якраз в Івано-Франківську, тодішньому Станіславові, і тому це не тільки данина пам’яті цій особі, але нагода увіковічити його скульптуру на однойменному майдані, де проходило його архіпастирське служіння. Три роки тому громадськість Івано-Франківська разом із скульпторами та місцевою владою мали нагоду з дев’яти різних проектів вибрати такий, який би найбільше відображав митрополита – як Батька і Мойсея українського народу. Скульптор Степан Федорин найкраще, згідно з громадською думкою та позицією фахівців, зумів передати дух Великого митрополита.

Ця скульптура містить багато цікавих деталей, які будуть прикрашати та збагачувати Майдан Шептицького в м. Івано-Франківську.

Руслана Ткаченко