Кому може бути відмовлено у християнському похороні?

Недавні пишні похорони римського мафіозі Казамонікі викликали суспільний осуд не тільки через їх видовищність, але і тому, що Церква не відмовила у християнському похороні закоренелому грішникові.

Доцент Папського університету Святого Хреста дон Джуліо Масперо так коментує цю подію: «Передусім треба сказати, що всі ми грішники. У Біблії говориться, що праведник грішить сім разів, і якби тільки те, що ми грішники, перешкоджало обряду християнського похорону, він не здійснювався б ні над ким. Потім, є грішники явні, відомі, які зневажають Церква та її громаду. Це інша справа, на відміну від гріху по людській слабкості».

У разі «відкритого грішника», уточнив богослов, коли є ймовірність ввести віруючих в спокусу фактом християнського похорону, парафіяльному настоятелю слід проінформувати єпископа чи ординарія, який і повинен ухвалити рішення: «Однак у цих випадках було б справедливо не випереджати суд Божий. У кінцевому рахунку його чинить тільки Бог. По суті, розсудливий розбійник був відкритим грішником, який йшов назустріч смерті без похорону: можна сказати, що його похорон скоїв Сам Ісус – зрозуміло, після того як розсудливий розбійник висловив глибоке каяття».

Дон Масперо підкреслює, що канонічне право з цього питання гранично чітке: коли йдеться про єретика, розкольника і відступника, християнський похорон неприпустимий. У цьому випадку ми маємо справу з явним, відкритим гріхом надзвичайної тяжкості, про який заявляє сама людина: відкрито кидає виклик церковній владі. І Церква, поважаючи її свободу залишатися в цьому гріху, не чинить над нею християнського похорону. Це ні в якому разі не слід вважати якоюсь формою покарання, – навпаки, це милосердя, повага людської свободи.

Настоятелі парафій покликані ставитися з найбільшим милосердям до всіх людей, не засуджуючи. Це буває нелегко в силу різноманітних форм тиску, якому піддаються священики. Адже іноді доброзичливість і великодушність люди використовують у своїх інтересах: «Це трапляється в суспільстві, де засудження перетворилося на вид спорту», з гіркотою констатує італійський богослов.