Аборт внутрішньо суперечливий: тут немає логіки

Аборт є нелогічним: ми захищаємо право на життя вже народжених дітей, водночас не існує принципової різниці між новонародженим і дитиною в утробі матері — окрім місця перебування та фізіологічного стану. Аборт також виправдовують «правами жінок», хоча внаслідок нього гинуть і ненароджені дівчатка. Про внутрішні суперечності абортної ідеології пише єпископ Роберт Мутсаертс.

Роберт Мутсаертс — єпископ-помічник єпархії ’с-Гертогенбос у Нідерландах. Статтю про аборт він опублікував у своєму блозі Paarse Pepers.

«10 серпня 2026 року губернатор Мора Гілі підписала закон про пріоритетний доступ пацієнтів до медичної допомоги. Цей закон фактично передбачає, що після 24-го тижня вагітності лікар може провести аборт. Він не встановлює жодної нової верхньої межі терміну вагітності. Сам законодавець описав цей акт як скасування обмежень щодо абортів. Коротко кажучи, життя дитини може бути перерване аж до самого дня пологів», — зазначив єрарх.

Дитина чи «тканина вагітності»?

«Коли вагітність є бажаною, майже кожен інстинктивно говорить про “дитину”. Люди дивляться на знімки УЗД, рахують пальчики на руках і ногах, обговорюють ім’я та намагаються захистити життя дитини. Але коли та сама людська істота, що біологічно розвивається, є небажаною, мова раптом може стати дистанційованою: “тканина вагітності”, “продукт зачаття” або просто “плід”».

За словами єпископа, деякі з цих термінів є медично правильними у відповідному контексті, однак з морального погляду вони можуть створювати певну абстракцію.

«Плід не є якимось іншим видом істоти, ніж дитина. “Плід” описує лише етап розвитку тієї самої людської істоти — так само як “новонароджений”, “маленька дитина” чи “підліток”. Вісімдесятирічна людина є тією самою особою, якою була у 25 років, тією самою людиною, якою була, коли вперше вчилася їздити на велосипеді, і тією самою людиною, якою була ще в утробі матері».

Отже, наголошує єпископ, людина залишається людиною незалежно від свого віку.

«Не існує такого моменту між зачаттям, народженням і дорослістю, коли живий організм спочатку був би чимось нелюдським, а потім раптом став людиною. Від моменту запліднення існує новий живий людський організм із власною генетичною ідентичністю, який — якщо його не вб’ють або він не загине через хворобу — розвивається зсередини».

Він відрізняється від новонародженого розміром, ступенем розвитку, залежністю від інших та місцем перебування, але не фундаментальним фактом: це та сама жива людська істота.

«Бажаність» не може визначати право на життя

Це, на думку єпископа, пояснює також, чому в католицькій моральності «бути бажаним» не може бути критерієм права на життя.

«Тримісячна дитина може бути цілковито залежною від інших і становити великий тягар для своїх батьків. Однак ніхто не зробив би з цього висновку, що через це її можна вбити. Моральний принцип є прямо протилежним: чим більш безпомічною є людина, тим більшим є наш обов’язок її захищати».

Особливо промовистим є порівняння ненародженої дитини з уже народженою.

«Народження має величезне значення як з біологічного, так і з суспільного погляду, але воно не змінює раптово ідентичності особи, яка народжується. За п’ять хвилин до народження і через п’ять хвилин після нього ми не маємо справу з двома різними істотами. Дитина змінює місце перебування та спосіб дихання, але не змінює людського виду чи безперервності своєї особистості».

Єпископ звертає увагу на парадокс: вбивство дитини одразу після народження вважається злочином, тоді як убивство тієї самої дитини незадовго до народження в деяких правових системах дозволене.

«Але ж ідеться про ту саму дитину», — наголошує він.

А що, якщо критерієм стане свідомість чи незалежність?

На думку єпископа Мутсаертса, якщо фундаментальна цінність людини залежить від волі матері або від певних характеристик — незалежності, свідомості, здоров’я, корисності чи бажаності, — тоді важко принципово пояснити, чому ті самі критерії не могли б бути застосовані до новонароджених, людей із тяжкими інвалідностями, осіб із деменцією чи тих, хто перебуває при смерті.

«Саме тому поняття “бажаний” і “небажаний” є такими проблематичними. Людина може бути незапланованою. Вона може з’явитися у невідповідний момент. Трапляється, що, на жаль, вона здається небажаною для всіх. Але з католицької точки зору людина ніколи не може стати негідною життя лише тому, що хтось інший її не хоче».

Якщо ж саме народження стає критерієм, який визначає, чи є позбавлення життя вбивством, тоді, за словами єрарха, потрібно пояснити, яка саме моральна зміна відбувається протягом кількох хвилин проходження дитини через пологові шляхи.

Показовий приклад близнюків

Єпископ пропонує уявний, але дуже промовистий приклад.

«Уявімо близнюків. Одна дитина народжується в понеділок о 10:00. Інша о 9:00 того самого понеділка все ще перебуває в утробі матері й може народитися пізніше того самого ранку. У проміжку між 9:00 та 10:00 не відбувається жодної події, внаслідок якої ця істота раптом набуває людської гідності».

Дитина переходить з утроби матері до світла дня. Змінюється її місце перебування та фізіологічний стан, але не її природа.

«На кожному етапі життя це та сама особа», — наголошує єпископ.

Чи може аборт бути «основоположним правом»?

Далі єпископ звертається до законодавчих змін у Європі.

«У Франції аборт нині закріплений як конституційне право. У Нідерландах партія D66 — можна сказати, “Смерть 66”, — чітко виступає за те саме у своїй виборчій програмі. На європейському рівні Європейський парламент у квітні 2024 року ухвалив подібне рішення, закликавши включити “право на безпечний і легальний аборт” до Хартії основоположних прав Європейського Союзу».

Єпископ ставить принципове запитання: чи може право однієї людини передбачати можливість позбавлення життя іншої, беззахисної людини?

«Прагнення закріпити аборт як основоположне право виглядає дивно. Конституція повинна захищати найфундаментальніші права людської особи — насамперед право на життя. Водночас вона мала б захищати “право”, яке за необхідності передбачає можливість позбавити життя іншу беззахисну людину».

На його думку, відбувається своєрідне перевертання принципу захисту: замість того щоб захищати найслабших від найсильніших, правовий захист надається сильнішій стороні, щоб вона могла розпоряджатися життям слабшої.

«Права жінок» ціною життя ненароджених дівчат

Нарешті єпископ звертає увагу на ще одну суперечність — використання поняття «права жінок» для виправдання аборту.

«Називати аборт “правом жінок” також вводить в оману з католицької точки зору. Безумовно, жінки мають таку саму людську гідність і такі самі права, як чоловіки, а суспільство має реальний обов’язок забезпечувати жінкам належну підтримку під час вагітності».

Однак, наголошує він, жодне людське право не може означати безпосереднього права на вбивство іншої невинної людської істоти.

«До того ж приблизно в половині всіх випадків ненароджена дитина є дівчинкою. Її право на життя не може бути скасоване в ім’я прав жінок», — зазначає єпископ.

Він також критикує сучасне розуміння жіночої емансипації, за якого жінці фактично пропонують реалізувати рівні з чоловіками можливості лише за умови, що в разі необхідності вона буде готова медично придушити власну плідність і перервати вагітність.

«Мені це не видається визволенням жінок. Радше це змушування їх пристосовуватися до суспільства, яке недостатньо враховує материнство», — підсумував нідерландський єпископ.

З католицької перспективи проблема тут не лише в самому аборті, а й у принципі, який за ним стоїть: чи може людська гідність залежати від віку, місця перебування, рівня розвитку або того, наскільки людина є бажаною для інших? Якщо відповідь ствердна, тоді постає неминуче запитання: хто і на підставі чого визначає, чия гідність достатня для того, щоб мати право на життя?

За матеріалами pch24.pl

About The Author