Андрей Шептицький як дороговказ реформ

В Україні тривають заходи з відзначення 150-річного ювілею від дня народження митрополита Андрея Шептицького.

Їх метою, за влучним висловом блаженнійшого Любомира Гузара, є “дати громадянам України та українцям у всьому світі можливість докладно пізнати та належно вшанувати цю небуденну людину”.

Україна переживає непрості часи і стоїть на порозі вирішальних перетворень, тож нам слід навчитися сприймати спадщину великого митрополита творчо.

Ми, далекі нащадки, які через століття і далі стоять перед викликом побудови здорового суспільства та сильної держави, повинні вбачати у цій спадщині аналіз проблем українського суспільства та настанови до дії.

Першопричиною економічної кризи в Україні є несуголосність соціалістичної пенсійної системи з християнським правом на повагу до особи та її праці.

“В ім’я Христової любові пригадуємо багатшим їх обов’язки, в ім’я тої любові боронимо права убогих. З тої любові не закриваємо перед убогими їх обов’язків і шануємо права багатших”, – казав Шептицький.

Він застерігав, що соціалізм, прагнучи побудувати справедливий лад, несправедливо нападає на природне право власності і прагне усуспільнити все, що було набуте людиною внаслідок її праці або через правонаступництво.

В Україні гостро стоїть питання впровадження другого та третього рівнів пенсійної системи. Однак, згідно з економічними дослідженнями Білоусова, ми – єдина держава, що використовує солідарну систему на 99,97%. Саме вона є важким і шкідливим рудиментом соціалістичного устрою в Україні.

У більшості розвинутих країн частка солідарної пенсійної системи не перевищує 50% у загальному обсязі фінансування пенсій, хоч і там розуміють її загрози.

Український солідарний Пенсійний фонд відбирає в людини більше третини її коштів без оплати за них відсотками та гарантій повернення в родину. З 36-ти років пенсійного стажу у спільному казані пенсійної системи опиняється 12 років.

Перерозподіл праці – це коли одні заробляють, а інші споживають. Частину праці держава перерозподіляє через податки, іншу – через недобровільні внески у солідарні фонди суспільного споживання, перш за все – пенсійний.

Цим працю просто комунізують, відособлюють від того, хто її вкладав, після чого ні людина, ні її правонаступники претендувати на неї не можуть. Якщо людина помре ще до виходу на пенсію або незадовго після цього, ті кошти для неї та її родини втрачаються. Кожне наступне покоління сім’ї мусить починати з нуля.

Андрей Шептицький, 1921 рік. Фото wikipedia.org

У часи СРСР перерозподіл праці становив 90%, і навіть тоді ця система показала свою нежиттєздатність. Від цього потерпає мораль суспільства, руйнується сформована століттями взаємодія у його засадничих ланках – сім’ї та громаді.

Уже понад сто років відомо, що максимальною нормою перерозподілу є 32%. Ця пропорція виникає як наслідок дії “закону Парето 20:80”: дві частини заробленого повинно залишатися у сімейному бюджеті, одна – податки до бюджетів усіх рівнів і внески у соціальні фонди з мінімально необхідними функціями.

В Україні ж лише внаслідок взаємодії ПДФО, ЄСВ і ПДВ, без урахування акцизів, мит, ренти, податку на прибуток, рівень перерозподілу праці сягає більше 150%! Внаслідок цього економіка не може функціонувати без корупції, інфляції, тінізації, а населення приречене на зубожіння та глибоке розшарування.

Дискредитована у своїх функціях праця забирає енергію добросовісного виконання обов’язків особою, веде до занепаду суспільства, втрати ним життєвих орієнтирів, деградації та дезінтеграції, що загрожує національній безпеці.

Україна останніми роками активно позичає, бо власних поточних джерел фінансування суспільних процесів у нас не існує.

У посланні “О квестії соціальній” Шептицький пише: “Навіщо ж працювати, коли та праця не приносить індивідуальної користі, коли і без додаткових зусиль людині належиться отримати цілком рівне з тим, хто сильно трудиться і працює?”.

Задля стійкого економічного розвитку країни та добробуту громадян маємо нагальну потребу формування нової пенсійної системи у її взаємодії з податковою системою, яка б включала специфіку українського суспільства та економіки, українську ментальність, враховувала досвід інших країн.

Альтернативна концепція пенсійної реформи – реформи відносин перерозподілу праці – пропонує разовим заходом припинити утворення нового солідарного пенсійного стажу і цим розпочати процес заміщення джерел фінансування пенсійної потреби суспільства з солідарних на приватні.

Для цього необхідно нормалізувати перерозподіл праці, усунувши дію чинника її комунізації – ЄСВ, припинивши утворення нового солідарного пенсійного стажу та зменшивши ставку ПДВ наполовину, принаймні, до 12%.

Фото УП

Цим буде встановлено рівень перерозподілу праці 35%. Тобто в сімейному бюджеті залишиться майже дві третини заробленого і буде створене поточне джерело фінансування приватних потреб сім’ї, зокрема, пенсійної потреби.

Усім працюючим слід відкрити приватні успадковуванні пенсійні рахунки із спеціальним режимом функціонування в уповноваженій державній установі.

Вони наповнюватимуться особистими внесками працюючих у розмірі не 35% від суми зарплати, як зараз, а лише 10% і під гарантований державою відсоток. Це стабілізує національну економіку і забезпечить економічне зростання.

Якщо рік чи два не буде державного механізму приватних пенсійних накопичень, в умовах недовіри до держави та її фінансових інституцій люди можуть “інвестувати в дітей”. Це набагато ефективніша інвестиція, і ніхто не вкраде.

Можливість здійснювати приватні накопичення з належного джерела фінансування забезпечить справжню, природну солідарність поколінь у межах кожної родини через успадкування набутків попередніх поколінь.

Після смерті власника рахунку його сім’я не втрачатиме свого – невикористаний особою залишок коштів успадковуватиметься за звичайними правилами.

Якщо звернутися до послань митрополита Андрея, то саме це він пропонує для вирішення українського соціального питання.

“Держава чи суспільність, яка б порушувала права одиниці чи родини, приносила б останнім не користь, а шкоду, була би не справедливою, а шкідливою.

Влада держави може і повинна лиш опікуватися правами одиниць, пильнувати там, де серед родини комусь діється кривда, але не сміє переступити цієї границі, не має права втискатися самовільно у внутрішній устрій родинної суспільності.

Фото УП

Влада батьківська не може бути усунена через владу державну. Соціалісти, витісняючи батьківську опіку загальною державною опікою над суспільством, роблять помилку, виступають проти природної справедливості і порушують основні в суспільності родинні вузи”.

Вивільнивши працю і повернувши їй суспільні функції, ми усунемо головну причину проблем економіки та суспільства, отримаємо достатні надходження, щоб покрити потреби бюджетів усіх рівнів та профінансувати залишок набутого “солідарного” пенсійного стажу – імплікований борг, укріпимо суспільство і державу.

Пропонована концепція є не просто концепцією пенсійної реформи. Це суспільно-економічна реформа з гарантією оздоровлення України та передумовою формування збалансованого суспільства родин та громад, об’єднаних державою.

Як навчає митрополит Андрей Шептицький, вирішення соціального питання є неможливим без Христового закону. А без його вирішення ми не отримаємо справедливості – запоруки миру і щастя.

“І де лиш пресвята наука Христа впроваджена в життя, там услід за нею ідуть мир і щастя, а скільки разів люди від цієї науки відступають, стільки разів мотаються відносини, настають війна і ненависть”.

Співавтор тексту – Марія Всяка, журналіст часопису “Християнин і світ”

Володимир Щербина