Апостольський нунцій в Україні відвідав Київську семінарію УГКЦ

12 лютого, у день, коли свята Церква вшановувала пам’ять Трьох Святителів – Василія Великого, Григорія Богослова та Івана Золотоустого – до семінарійної спільноти завітав Апостольський Нунцій в Україні архиєпископ Клаудіо Ґуджеротті.

Святкування празника семінарійних покровителів розпочалося напередодні (11 лютого) із Великої Вечірні з Литією та Утрені. Сьогодні ж спільнота КТДС молилася акафіст до Трьох Святителів, який очолив префект семінарії о. Інокентій Волошин, а отці-настоятелі та духівники – співслужили. По приїзді Апостольського Нунція розпочалася Божественна Літургія.

У своєму слові під час проповіді Високопреосвящений владика Клаудіо Ґуджеретті привітав усіх зі святом семінарійних покровителів – великих богословів Церкви. Архиєпископ наголосив на тому, що вони стали богословським фундаментом Церкви. Тоді, коли відбувалися гоніння, Святителі ставали і йшли навчати; кожен із них довів своїм життям, що можна думати, працювати в науковому руслі і одночасно вірити в Бога. Апостольський Нунцій, проводячи паралелі зазначив, що і семінарист постійно має пробувати в навчанні, праці та провадити глибоко духовне життя. Нагадав усім присутнім, що богослов – це той, хто молиться. Нунцій підкреслив важливість навчання у формації майбутнього священика: «Неосвічений священик – це сором для Церкви».

Після спільної Літургії ректор семінарії прот. Петро Жук подякував Високопреосвященому архиєпископу Клаудіо Ґуджеротті, також привітав семінарійну спільноту та всіх присутніх зі святом. Особливу подяку отець-ректор висловив сестрам-мироносицям та викладачам за їхню працю, а також отцям-настоятелям, які неустанно працюють і служать.

Після спільного фото Апостольському Нунцію провели екскурсію семінарією. Він мав можливість оглянути семінарійну обитель. Архиєпископ завітав до семінарійної бібліотеки, спортивного залу, класів та кімнат братів-семінаристів.

Опісля, всі відправилися за святковий стіл. А далі на братів чекала цікава лекція від Апостольського Нунція.

Лекція була присвячена темі – “Священик як людська особа у світлі Божої та людської природи Христа”. На початку лекції архиєпископ Клаудіо поділився своїм досвідом служіння в Україні. Він розпочав сповнювати обов’язки Апостольського Нунція в Україні у 2015 році. В особливо складний для нашої держави час і йому, як представнику Ватикану, доводилося подорожувати з дипломатичними місіями у різні куточки України, включаючи ті, які зараз знаходяться на непідконтрольній українській владі території. Розповідаючи про свої спостереження, владика особливо зауважив, що одним з джерел української культурної різноманітності, а подекуди і розбіжності, є низький рівень внутрішніх переміщень та подорожей в середині країни. У результаті цього феномену люди із різних регіонів замало контактують між собою, і як наслідок з’являється велика кількість стереотипів один про одного, що і призводить до підкреслювання відмінностей.

Після короткого вступу та ознайомлення з аудіторією, владика Клаудіо перейшов до основної теми свого виступу.

На жаль, у представленні самих священиків та парафіян, як вдало висловився владика, ”особа священика возноситься понад людей, начебто дим з кадила”. Такі священики ніби стають вище звичайних людських проблем та потреб. Таким чином і в очах деяких парафіян особа пароха є немовби недосяжною та вивищеною. Насправді, як підкреслив владика, нашим завданням як священиків є “вмивання ніг учням”, наслідуючи приклад нашого Господа. При чому потрібно не тільки служити людям біля вівтаря, але також “мити ноги”, тобто допомагати буквальним чином.

Ми сповідуємо особливу релігію: згідно нашої віри, Бог зійшов на землю та жив як людина з людьми. Це важко сприймається вірними інших релігій, де Бог представляється як той, хто перебуває поза часом та людським досягненням, як абсолютно справедливий. Християнський наголос на милосерді Божому не всім є зрозумілий. Як грецькі філософи не сприйняли проповідь апостола Павла у атенському Ареопазі, так і понині, християнська проповідь про важливість людського життя не сприймається багатьма з різних причин.

Впродовж історії християнської Церкви, особливо у перші століття її існування, неодноразово виникали суперечки щодо особи Ісуса Христа. Церква прикладала максимум зусиль, аби захистити, пояснити та обґрунтувати Його людську природу нарівні з божественною всупереч вченню гностиків-докетів, які заперечували правдиву людськість Ісуса Христа. Вже у V столітті християни боролися проти єресі монофізитизму, яка наголошувала лише на божественній природі Христа.

Багато християн у давнину акцентували на грісі, який панує у світі, та на потребі очищення від нього. Вони вважали, що людське тіло є знаряддям гріха, і завдяки тілу гріх вражає душу. Власне кападокійські отці, пам’ять двох з яких – Василія Великого та Григорія Назіанзина – ми сьогодні відзначаємо, навчали, що не наша людська природа є гріховною. Адже гріх не притаманний людському тілу чи душі, і Божа благодать очищає людину у всій її повноті, душу разом із тілом. Таким чином, не має потреби у виснажливій аскезі, яку пропагували особливо ревні та ригористичні сирійські анахорети-пустельники.

Архиєпископ наголосив: сьогодні маємо усвідомити, що треба навчати людей, а не страхати непереможною владою закону гріховних пристрастей, котрі панують у людському тілі. Важливим залишається розповідати про силу Христової благодаті, яка здатна очистити та удосконалити нашу природу, в тому числі і тілесну. Бог не погорджує людською природою, і сама суть Його спілкування з нами – спасти нас, ставши подібним до нас у нашій людськості і жити разом з нами. Тому ми не маємо права соромитися нашої людськості.

Важливе завдання кожного християнина, і зокрема семінариста, навчитися пізнавати самого себе та ставитися з повагою до інших людей. В цьому допомагає особисте розважання про себе, з проханням до Бога про нашу внутрішню духовну переміну. Також потрібно глянути на себе очима Бога – не суворого та караючого, а як люблячого та милосердного Батька. Це не дається миттєво – таке пізнання є працею на ціле життя та не залежить від прожитого віку чи набутого досвіду, але є необхідним для душі. Це завдання – позбавитись негативного погляду на себе, на власну людську природу, позбавить нас бачити інших людей у негативному світлі, що є першочерговим у нашому духовному розвитку. «Ми покликані, – наголосив, архиєпископ Клаудіо, – бути “ангелами” для людей, тобто тими, хто приведе їх до Бога, а не проповідниками нещасть, кари та засудження».

Наостанок владика Клаудіо відповів на всі запитання братів-семінаристів та уділив кожному отцю-настоятелю семінарії та кожному семінаристу своє пастирське благословення.

бр. Леонід Бізунов, VI курс КТДС

бр. Гліб Улішак, І курс КТДС