Блаженніший Любомир: «Не можна одночасно молитися за мир і бити кулаком по носі»

Архиєпископ-емерит Блаженніший Любомир поділився з Департаментом інформації УГКЦ своїми думками щодо так званої хресної ходи за мир.

Блаженніший Любомире, у силу обставин, що склалися в Україні, ми багато говоримо про мир. А що таке мир у вашому розумінні?

Потрібно почати з того, що поняття миру завжди має більше ніж, так би мовити, одну сторону. Це не є щось, що залежне чи здійснюється однією особою чи в одній групі. Мир – це ставлення людей, їхні стосунки між собою.

Бо ми також можемо говорити про щось вище – про Божий мир, в якому однією з осіб є сам Господь Бог, що Він установив мир, пославши свого Сина, аби нас примирити…

Мир – це бажання спілкуватися з кимсь справедливо, чесно, позитивно, люб’язно… Одне слово, це питання любові. Що таке любов? Любов – це готовність, бажання робити добро іншому.

Отже, мир мусить мати в собі те, що є дві сторони, які бажають робити добро одне одному. Це не є односторонньо, а дві сторони діють для взаємного добра.

Ці елементи для мене особисто становлять поняття миру.

Чи можна сказати, що відсутність війни вже є миром?

Ні, відсутність війни, технічно кажуть – перемир’я. Наприклад, дві сторони стоять зі зброєю в руках або з якимось негативними засобами і кажуть, що ми не робитимемо одне одному шкоди. Це стан перемир’я. Це не є миром, бо там нема бажання робити добро. Там є тільки стан, в якому не будемо нападати одне на одного, не будемо одне одному робити прикрості, але, так би мовити, є відкриті до того. І нам не важливо, щоб робити добро іншій особі чи іншій групі, а щоб тільки ми не воювали…

Це не є мир, це пакт неагресії. Але не маємо якогось особливого бажання робити добро.

В Україні вже другий рік триває війна, яка болить кожному українцю. Які кроки потрібно робити і кому, щоб настав мир?

Скажу, як я це бачу. Щоб настав справжній мир між Росією і Україною, обидві сторони, обидві держави мусять бажати цього миру. Мусять бажати робити добро одне одному. Бо мир не є односторонньою діяльністю. Скажімо, я не буду на тебе нападати, а ти зі мною роби, що хочеш. Це не є мир! І в ситуації нападу я мушу боронитися, мушу захищати себе, свої права, себе і своїх. І тут нема навіть тіні миру. Найбільше, що може бути, це акт неагресії, який далекий від миру.

Не робити зла – це не вияв думки, наміру робити добро. Я хочу пошанувати тебе, хочу віддати тобі все належне в повній справедливості – це передумова миру.

У чому сьогодні є проблема? На мою думку, більшість українців не є налаштовані негативно до Росії. Ми не маємо претензій на російські території, не здійснюємо якоїсь агресії. Але якщо не буде такого бажання з обох сторін, з боку Росії і України, якщо не буде позитивного ставлення з обох сторін, то про мир годі говорити. Миру не буде.

Є ще одна актуальна проблема. Ви ось говорили про Божий мир… І буквально зараз відбувається так звана хресна хода за мир. Не будемо говорити про тих, хто йде в тій ході, бо там, мабуть, є різні люди, які щирі у своїй молитві під пекучим сонцем. Але ця хресна хода викликає неоднозначне сприйняття серед багатьох українців, що, мабуть, справедливо, бо вони підозрюють, що за нею стоїть певна технологія…

Ісус Христос каже, що наше ставлення до ближнього має базуватися на головному принципі: бажати йому добра. Треба бажати добра не тільки тим, хто нам робить добро, а і ворогам.

Ми маємо любити всіх. Якщо когось любити, то значить треба за нього молитися, бо це один із виявів любові.

За що ми молимося? Чи ми маємо молитися, аби російська армія чи ті бойовики – наймити Росії, щоб вони більш ефективно працювали, щоб їм все краще складалося? Чи все ж таки маємо молитися за те, щоб вони зрозуміли і припинили агресію, перестали нападати?!

Молитва, у формі хресного ходу чи в будь-якій іншій, повинна бути за те, аби друга сторона не робила гріха.

Тоді як іншим людям реагувати на цей хресний хід?

Ці хресні ходи проголосила і організовує Українська Православна Церква (Московського патріархату), а Московський патріархат поблагословив агресію Росії на Україну. І тому бракує довір’я. Чи вони справді моляться, за що вони моляться? Чи моляться, аби Росія припинила агресію? Чи моляться, аби російські війська та їхні підопічні забралися з України? Не зрозуміло, за що моляться.

Якщо б, скажімо, ті, хто йдуть, починаючи від самого Митрополита Онуфрія і всіх єпископів, сказали: ми абсолютно відкидаємо, як повну несправедливість супроти українського народу, всяку агресію і домагаємося, аби Кремль і всі люди, які за це відповідають, перестали робити зло. І мусимо зробити відповідну декларацію і її дотримуватися.

Бо знаєте, дуже гарно сказати: молюся за мир. Наприклад, я молюся за мир, але кулаком даю тобі в ніс.

…Мені це все виглядає як підла хитрість. Це цинізм, гірше від якого годі щось уявити.

Але, мабуть, у тій хресній ході є щирі люди…

Треба подумати, за що ми молимося. Нехай кожна людина, яка йде в тій ході, щиро дасть собі відповідь на запитання, за що вона молиться, якого миру прагне. Їм кажуть, що моляться за те, аби між українцями не було громадянської війни. Ну, це те саме, що каже Росія. Але чи це є об’єктивна правда?

Якщо молитися щиро, то треба молитися за те, аби ворог перестав нападати.

Розмовляв о. Ігор Яців