Блаженний Альфредо Кремонезі – священик з місіонерським серцем

«Зустрінемося в раю», – сказав о. Альфредо Кремонезі своїм батькам, вирушаючи на місію до Бірми. Посередині Назвичайного місійного місяця відбулася його беатифікація.

«Ми, місіонери, насправді є нічим. Наша праця – найтаємничіша та найчарівніша. Бачити душі, які навертаються – це чудо, більше від будь-якого іншого», – писав у своєму щоденнику о. Альфредо Кремонезі, італійський місіонер, який 1953 року був убитий з ненависті до віри в селищі Доноку в сучасній М’янмі. В суботу, 19 жовтня 2019 року, під час урочистої Святої Меси в катедральному соборі Креми, кардинал Джованні Анджело Беччіу, представляючи Святішого Отця, проголосив його блаженним.

Дитяча мрія…

Альфредо Кремонезі народився 16 травня 1902 року в місцевості Ріпальта-Кверіна в провінції Кремона в північноіталійському регіоні Ломбардії. В дитинстві захворів на лімфатизм. Здавалося, що його дні добігають до кінця, але завдяки молитві за заступництвом святої Терези від Дитятка Ісуса, Небесної покровительки місій, несподівано повністю зцілився. Це пробудило в серці хлопчини бажання стати місіонером, апостолом Євангелія серед нехристиян. Набожність до святої Терези з Ліз’є супроводжувала його протягом всього подальшого життя.

Мрія під назвою Бірма

Альфредо отримав ієрейські свячення 12 жовтня 1924 року. Протягом одного року він викладав у Малій семінарії на околиці Ґенуї, після чого його послали на місію до бірманського міста Таунґу.

Його мрія розпочалася 16 жовтня 1925 року: в Неаполі він сів на корабель, що вирушав до далекої землі – Бірми, де 28 років служитиме серед тубільців – червоних каренів. Ніби відчуваючи, що більше ніколи не повернеться на батьківщину, прощається зі своїми батьками словами, які часто промовляли місіонері перед тим, як вирушити в далекі країни: «Побачимося в раю!».

Злигодні війни

Друга світова війна, що спалахнула в Європі, швидко дійшла також до і Бірми, сіючи насилля й ще більше злиднів серед бідного народу. В своєму щоденнику отець Альфредо писав, що протягом багатьох років бракувало хліба, цукру, не було доріг, аби добратися до віддалених сіл і, крім того, було заборонено звіщати Боже слово. «Вічний двигун», – так називали італійського місіонера за те, що він ніколи не відмовлявся від своєї місії, навіть коли був виснажений малярією, чи коли на нього дивилися як на ворога після того, як Італія стала союзником нацистської Німеччини. Його перевели на північ країни, до міста Мошо, де він терпів він холоду й злиднів разом з місцевим людом, що став йому рідним.

Жорстокість ще однієї війни

Після Другої світової війни 1948 року Бірма отримала незалежність від Англії. Але розпочався інший, ще жорстокіший конфлікт. Ворожість між етнічними групами, що отримали менше місць у новому парламенті, швидко переросла у відкриту братовбивчу війну, переважно, між каренами й бірманами. Місто Доноку захопили повстанці й отець Кремонезі був змушений переховуватися в лісі. До цього містечка він повернувся тільки через два роки, коли воно було повністю спустошене.

7 лютого 1953

Незважаючи на це урядові війська знову нападали на місто, шукаючи бунтівників. Спочатку отцеві Кремонезі вдалося їх заспокоїти, але, відступаючи, вони потрапили в засідку; засліплені злобою та бажанням помсти вирішили повернутись в Доноку. Першим, на кого вони вилили свою лють, став отець Альфредо, бо був чужоземцем, і, насамперед, християнином. Вони вистрілили йому в обличчя, зруйнували храм і запалили місію.

Мученик віри

Свідки розповідають про нечувану жорстокість вбивців отця Кремонезі. Вони застрелили його під час того, коли він молився. Тільки наступного дня, коли все вщухло, деякі вірні змогли забрати тіло священика, аби похоронити, зберігаючи деякі частинки його скривавленої сорочки й бороди, бо усвідомлювали, що перед ними – мученик, який розділив зі своїми людьми все: небезпеки й надії, радості й смутки.