Богопосвячене життя в Україні: інтерв’ю з єпископом Едуардом Кавою

2 лютого Католицька Церква відзначає Стрітення Господнє й День богопосвяченого життя, цьогоріч уже 21-й. З нагоди свята КМЦ поспілкувався з головою комісії у справах чоловічих і жіночих орденів Конференції єпископів Римсько-Католицької Церкви в Україні єпископом Едуардом Кавою, розпитавши про сучасну ситуацію, проблеми й перспективи богопосвяченого життя в нашій державі. – Ваше Преосвященство, який сьогодні стан чернецтва в Україні?

З радістю можу сказати, що за понад 25 років відродження РКЦ в Україні відбулося велике зростання чернецтва. Ідеться навіть не про кількість ченців і черниць, а й про появу спільнот, яких досі в Україні не було. Наприклад, за останній рік тільки у Львові відкрили монастирі три нові жіночі згромадження. Вплив присутності ченців і черниць також дуже помітний. Там, де вони є, стає видимим живий спосіб християнського життя, що одразу відчувається й у душпастирстві дітей і молоді, і в різних парафіяльних групах. Чернецтво активно залучене в апостольську працю, і це добре видно по плодах життя цих людей.

– Які саме нові згромадження почали діяти в Україні останніми роками?

Наприклад, сестри альбертинки (одне зі згромаджень, які з’явилися минулого року) зараз служать у їдальні для безхатченків, яка діє при «Карітасі» Львівської курії. Раніше їдальню обслуговували світські особи. Щодня приходило приблизно 80 нужденних, але за останні кілька місяців, відколи тут діють сестри, підопічних побільшало вдвічі. Звісно, світські дуже добре працювали, проте сестри роблять це з властивою їм пасією, це їхня харизма – вони, так би мовити, живуть бідними, знаходять відповідний підхід до них, знають, як налагодити з ними контакт. Окрім того, сестри відвідують людей похилого віку і надають їм допомогу – від прибирання й забезпечення продуктами до простого спілкування, яке дуже цінне для самотніх і хворих людей.

Інший приклад – сестри з французького згромадження святого Йосифа де Сен-Марк, харизма яких – євангелізація. Вони євангелізують молодь, працюють із молодіжними групами, засновують різноманітні спільноти. Ще одне безгабітове згромадження – іспанське. Його сестри працюють в академічному душпастирстві, опікуються студентами.

Усі ці харизми відповідають прагненням, які є сьогодні в людських серцях. Тут видно неймовірну гармонію, конкретну потребу й Боже натхнення, яке проявляється у певному згромадженні й на цю потребу відповідає.

Дедалі більше стає також світських осіб, готових скласти обітниці богопосвяченого життя – так званих богопосвячених дів, які служать Церкві, живучи у світі. Вважаю це дуже позитивним явищем для Церкви в Україні.

– Які перспективи розвитку богопосвяченого життя й покликань до нього Ви бачите?

Протягом останніх трьох років ми, разом із чоловічою та жіночою конференцією Вищих настоятелів РКЦ й обома конференціями УГКЦ, втілюємо спільні формаційні проекти для сестер і священиків. Ці проекти покликані підготувати до викликів сучасного світу, допомогти в розвитку покликання, розширенні світогляду й опануванні необхідних умінь. Така співпраця, попри різницю в обрядах і служіння в різних регіонах України, нас об’єднує, допомагає ліпше пізнавати одне одного й має величезний потенціал до побудови істинної єдності. Переконаний, що її варто продовжувати.

Хочу наголосити, що майбутнє Церкви – це спільнота, цей потужний видимий прояв християнського життя. Друга важлива річ полягає в тому, що кожному орденові та згромадженню потрібно жити власною харизмою. Колись в Україні були часи, коли всі, незалежно від покликання, будували й ремонтували храми, готували приміщення для катехизації, помешкання – тобто облаштовували простір. Цей період минув, сьогодні ми вже маємо міцну організаційну й матеріальну структуру. Настав час наповнити її духом, щоб це структуроване тіло мало життя. У цьому й полягає завдання різних харизм, які подібні до частин людського тіла, бо кожна виконує певну функцію. Вони мають не боятися вповні жити своїми харизмами – і це призведе до появи нових покликань. З іншого боку, не можна піддаватися іншій небезпечній тенденції – замикання монастирів у самих собі, коли випрацюваний досвід і визначене поле роботи призводять до обмеження себе у відкритості до Святого Духа й Божої волі. Адже сьогодні Божа воля полягає в тому, щоб ці харизми розвивались і приносили добрі та щедрі плоди.

– Дякую за розмову.

Розмовляла Вікторія Семенова