Віра Церкви: Пречиста Діва Марія – прообраз Церкви
У сімдесят п’ятій передачі, присвяченій ІІ Ватиканському Собору, йдеться про значенні Пресвятої Богородиці в житті Церкви.
У попередніх епізодах ми крок за кроком наближалися до розуміння значення Діви Марії в житті Церкви. Її пріоритетна роль Божої Матері не обмежується нерозривною єдністю зі Своїм Сином, а й торкається причетності до Церкви – учнів Свого Сина. «Своєю материнською любов’ю Вона дбає про тих братів свого Сина, які ще паломничають на земному шляху, а надто про тих, хто перебуває в небезпеках і скруті, аж поки не приведе їх до щасливої батьківщини», – навчає Догматична конституція Lumen Gentium. У цьому завершальному епізоді погляньмо на деякі аспекти материнства Діви Марії, які проливають світло і на таїнство Церкви.
Марія – приклад віри
За словами святого Августина, Марія – це найвидатніший член Церкви. Це дозволяє зрозуміти, чому Її протягом століть прославляють (пор. Лк. 1,48) у багатьох куточках землі. ІІ Ватиканський Собор пояснює: «З вірою й послухом вона породила на землі самого Отцевого Сина – і то не спізнавши мужа, а осінена Святим Духом. Неначе нова Єва, але вже не давньому змієві, а Божому вісникові Вона йняла віру, не затьмаривши її жодним сумнівом. Тож і породила Сина, якого Бог поставив первородним між багатьма братами (пор. Рим. 8,29), тобто між вірними, в породженні й вихованні яких Вона співпрацює своєю материнською любов’ю. Тому-то й Церква, споглядаючи сокровенну святість Марії, наслідуючи Її любов і вірно виконуючи волю Отця, прийняту з вірою через Боже слово, – сама стає матір’ю, адже проповіддю і хрещенням породжує до нового й вічного життя дітей, зачатих від Святого Духа і народжених від Бога», – зазначає соборний документ про Церкву. У цьому контексті справжня Марійська набожність спрямована на набуття тих самих чеснот, якими відзначається Марія.
Зокрема, варто виокремити Її віру. В енцикліці Redemptoris Mater Папа Іван Павло ІІ порівнює віру Богородиці з вірою Авраама, адже Вона неодноразово виявляла віру всупереч надії. «Повірити означає довірити себе самій істотній правді слів Бога живого, знаючи й покірно визнаючи “які незбагненні його постанови і недослідимі його дороги” (Рим. 11,33). Марія, яка із споконвічної волі Всевишнього опинилась, можна сказати, в центрі цих “незбагненних постанов” і цих “недослідимих доріг” Божих, довірила себе у півтіні віри, приймаючи повністю й з відкритим серцем усе, що було передбачене в Божих постановах”», – зазначає Папа.
Марія була Божою Матір’ю не лише через те, що народила Його, а через виконання свого покликання в героїчній вірі. Цей аспект материнства знаходимо у навчанні Христа, Який закликає до віри через Боже слово. Коли хтось вигукнув до Нього «Щасливе лоно, що тебе носило, і груди, що тебе кормили», Він відповів: «Справді ж блаженні ті, що слухають Боже слово і його зберігають» (Лк. 11,37-28). В іншому місці деякі кажуть до Ісуса, що Його мати та брати стоять надворі та хочуть побачитися з Ним. Натомість Христос відповідає їм: «Мати моя і брати мої – це ті, що слухають слово Боже й його виконують» (Лк. 8,21). Тому бути родичем чи матір’ю Ісуса передбачає духовну близькість у вірі.
Віра Діви Марії є найглибшою та найчистішою з-поміж усіх членів Церкви, які колись були чи будуть. Про це зазначає Догматична конституція Lumen Gentium, навчаючи, що Марія є осяйним взірцем чеснот для Церкви та об’єднує в собі найважливіші правди віри і їх віддзеркалює, приводячи віруючих до Свого Сина Ісуса Христа. Тому наслідувати материнство Марії означає черпати з неї приклад віри, яка була збережена, особливо, зважаючи на терпіння її Сина. «Пресвята Діва йшла шляхом віри і свою єдність із Сином вірно зберегла аж до хреста, при якому стояла з Божого промислу (пор. Ів. 19,25), тяжко страждала разом зі своїм Первородним і материнською душею долучалася до Його жертви, з любові погоджуючись на заклання Жертви, що її сама породила», – йдеться у соборному документі. Отож, материнство Діви Марії є надзвичайним скарбом для всієї Церкви.
Дівицтво та плідність в житті Марії й Церкви
Описуючи материнство Марії, Догматична конституція про Церкву зауважує, що воно є дівичим і плідним. Ці дві особливості є нагодою для наслідування Богородиці. Зокрема, дівицтво стосується вірності Церкви своєму Женихові – Христові. «Наслідуючи матір свого Господа, вона силою Святого Духа дівственно зберігає непорушну віру, стійку надію та щиру любов», – навчає соборний документ. Ця особливість є закликом для Церкви постійно наближатися до Христа, не відхиляючись на інші турботи, які підривають її основне призначення. У цьому світлі твердження про непорочність Церкви, зразком якої є Марія, набуває глибокого сенсу. Адже щоразу, коли Церква переймається іншими клопотами, які віддаляють її від Христа, вона зраджує своє дівицтво і, як говорили пророки та Отці Церкви, віддається розпусті. Отже, постать Марії спонукає Церкву до постійного пошуку своєї первинної сутності. Крім того, вимір дівицтва стосується членів Церкви щодо конкретних соціальних станів та обов’язків: богопосвячених осіб, щоб зберігати вірність Богові в обітах; подружжя, щоб зберігати вірність один одному; священнослужителів, покликаних бути вірними Христові та відповідальними перед своїми громадам, які потребують свідчення живого Христа; неодружених, щоб у чистоті серця служити ближнім та посвячуватися професійній діяльності. Іншими словами, зберігаючи чистоту у вірності Христові, члени Церкви осягають духовну плідність за прикладом Пресвятої Богородиці.
Своєю чергою плідність материнства Марії також є свідченням того, що означає бути Церквою. Часто Церкву зводять до інституції чи організації, відсуваючи на задній план її материнський вимір. Поняття материнства Церкви бере свій початок від святого єпископа Кипріяна Карфагенського, який у своїй праці «Про єдність Католицької Церкви» пов’язує материнство Церкви з Божим батьківством, стверджуючи: «Не може мати Бога за Отця той, хто не має Церкви за Матір». Церква є матір’ю, бо вона народжує до віри, живить Божим словом і Святими Таїнствами, виправляє на добру дорогу та супроводжує у духовному зростанні. Церква не існує, щоб керувати чи захищати себе, а для того, щоб народжувати Христа у свідомості та взаєминах між людьми. Тому вислів святого Кипріяна підкреслює, що ніхто не народжується сам до віри. Материнство – це, по суті, плідність. Мати народжує дітей, впізнає себе у своїх дітях, радіє з появою нової дитини. Церква не є безплідною, адже народжує, вигодовує, виховує і навчає завдяки молитві, любові та тим засобам, які отримала від Господа Ісуса.
Пресвята Богородиця, Яка народила Ісуса, не лише народила, виховала та переживала радості і страждання Свого Сина, зберігаючи нерозривну єдність з Ним, а й продовжує бути чудовим прикладом для Церкви – Його містичного тіла – співпрацюючи своєю материнською любов’ю в породженні й вихованні вірних. Скільки ж сили потрібно, щоб виношувати дитину, мужності, щоб народити, а потім зусиль, щоб виховати її. Це справедливо і для Церкви, яка покликана народжувати та виховувати своїх синів та дочок у вірі. Це непросте завдання, у якому поєднуються радість і біль матері. Однак усі прагнуть відчути ніжність матері, яка турбується та огортає своєю любов’ю. Це обличчя материнства можна побачити, коли Церква насамперед розглядається як дім і Божа родина, у якій присутні отці (пор. 1 Кор. 4,15) та матері, які народжують (пор. Гал, 4,19), годують (пор. 1 Кор. 3, 1-2) та виховують у Христовій вірі, а також сини та дочки, які відчувають материнську опіку Церкви.
Отож, наслідувати материнство Діви Марії означає виявляти материнство Церкви. Називати Марію Матір’ю Церкви означає те, що кожен християнин може відчути себе особисто прийнятим і любленим нею. Як мати, яка піклується про своїх дітей, так і Марія приймає кожного християнина під свій материнський покров. «Тому Пресвяту Діву величають у Церкві Заступницею, Помічницею, Споспішницею, Посередницею», – зауважує Догматична конституція Lumen Gentium. У цьому світлі зрозуміло, чому соборний документ про Церкву завершується главою про Діву Марію. ІІ Ватиканський Собор показує, що Пресвята Богородиця не розглядається окремо, наче Вона займає проміжне положення між Христом і Церквою, але повертається, як це було за часів Отців Церкви, у сферу Церкви.
_________________________________
Бібліографія:
ІІ Ватиканський Собор, Догматична конституція про Церкву «Lumen Gentium» // Документи Другого Ватиканського Собору (1962-1965): Конституції, декрети, декларації. Коментарі, Свічадо, Львів 2014, 58, 62-65.
ІВАН ПАВЛО ІІ, Мати Відкупителя (Redemptoris Mater), Місіонер 2008, 14.
S. FALASCA, Maria la prima dei credenti, (Quaderni del Concilio, vol. 25), Shalom editrice 2022, 12.
Джерело: Vatican News
About The Author
