«Боже ім’я – Милосердя». Короткий огляд

У вівторок, 12 січня 2016 р., відбулося представлення книги-інтерв’ю Папи Франциска «Боже ім’я – Милосердя», за допомогою якої він звертається до кожного чоловіка та жінки шляхом простого, щирого і безпосереднього діалогу. Він розглядає тему милосердя, яка займає центральне місце в його навчанні та в особистому досвіді людини, священика і пастиря. Ця книга є підсумком його навчання та понтифікату. Варто зауважити, що назва книги на обкладинках італійського, англійського, французького, німецького, іспанського та португальського видань написана Папою Франциском власноручно.

Співавтором книги, поряд зі Святішим Отцем, є ватиканський оглядач італійського часопису «La Stampa» та координатор інтернет-видання «Vatican Insider» Андреа Торніеллі, який також співпрацює з різними міжнародними часописами та є автором численних публікацій на ватиканські теми, серед яких – біографія Папи Франциска, перекладена шістнадцятьма мовами, та книга «Папа Франциск. Економіка, що вбиває», перекладена дев’ятьма мовами. У дев’яти розділах своєї нової праці він наводить розмову зі Святішим Отцем, розділену на 40 запитань та відповідей, зосереджених на темі милосердя, якому присвячений триваючи Ювілейний Рік. Папа Франциск часто цитує своїх попередників та ділиться численними особистими спогадами.

У вступі до книги Андреа Торніеллі розповідає, що вона є плодом розмови з Папою, яка відбулася в «Домі святої Марти» у липні минулого року, після його повернення з Апостольської подорожі до Еквадору, Болівії та Парагваю. Запитання були надіслані «трішки заздалегідь». Під час розмови Святіший Отець тримав перед собою Святе Письмо та цитати Отців Церкви.

У першому розділі «Час милосердя», відповідаючи на 7 запитань, Папа пояснює причини, які спонукали його проголосити Ювілей Милосердя, до чого спричинилися три фактори: молитва, роздуми на спадщиною попередників та думка про Церкву, як про «польовий госпіталь».

«Дар сповіді» – так називається другий розділ, у якому в 5 відповідях Святіший Отець наголошує на важливості сповіді, на тому, що прощення має також суспільні наслідки, і що сповідь – це не просто «хімчистка», але й не «тортури». У третьому розділі: «Шукати кожен промінчик», – відповідаючи на три запитання, він ділиться думками про важливість того, щоб визнати себе грішником, усвідомлювати свій гріх, пам’ятаючи, одночасно, про те, що Боже милосердя безмежно більше від будь-якого нашого гріха.

«Грішник, як і Симон-Петро» – це назва четвертого розділу, в якому Папа Франциск, відповідаючи на чотири запитання, окреслює себе, як людину, що потребує Божого милосердя, подібно до Симона-Петра, який тричі відрікся Ісуса, але не зважаючи на це, був обраний. Він ділиться думками про свої «особливі стосунки» з в’язнями, про наслідки первородного гріха та ділиться деякими порадами з каяниками та сповідниками.

У наступному розділі: «Чи ж буває милосердя надмірним?» – до якого увійшли два запитання, Наступник святого Петра дає відповідь тим, які стверджують, що у Церкві «забагато милосердя». У цьому контексті він підкреслює, що Церква однозначно засуджує гріх, але, одночасно, «обіймає грішника», який кається, звіщаючи йому Боже милосердя.

Чи не найбільшим є шостий розділ «Пастирі, а не законовчителі», в якому відповідаючи на 8 запитань, Папа говорить про важливість того, аби визнати свій гріх, для того, щоб стало можливим отримати милосердя, а також перестерігає перед зневірою щодо можливості отримати прощення. Мова йде також про необхідність «доброго іспиту сумління», і що в житті важливим не є «ніколи не падати», але «завжди підводитися». У цьому контексті завданням Церкви є «допомогти людям відчути, що не існує ситуацій, в яких неможливо розпочати все наново».

Ділячись думками про взаємини між істиною, доктриною та милосердям, Святіший Отець наголошує на тому, що милосердя є істинним, є «першою ознакою Бога». Слід також пам’ятати, що милосердя – це доктрина. У Євангелії бачимо, що Ісус не піддається логіці законовчителів, яка полягала в боязні втратити праведних, але показує логіку любові, яка полягає у тому, аби всіх спасти. Але виходити назустріч грішникам і відкиненим, – додає він, – не означає впускати до стада вовків. Пастирі повинні остерігатися клерикалізму, тобто, вважати себе «панами доктрини», готовими накладати на інших тягарі, до яких самі не готові навіть доторкнутися.

У сьомому розділі «Так, грішники, але не корумповані», до якого увійшло сім запитань-відповідей, Глава Католицької Церкви ділиться думками про корупцію, як гріх, піднесений до системи, способу життя, коли той, хто грішить, не кається. Отож, потрібно не втратити здібність розпізнавати свій гріх, з нього каятися, і тоді, яким би він не був, можемо осягнути прощення. Папа зауважує, що милосердя є також «незамінним елементом» будування братерства між людьми, пам’ятаючи, що не існує справедливості без прощення. Врешті, мова йде про те, що першою школою милосердя є сім’я, де «зазнаємо любові та вчимося любити, зазнаємо прощення та вчимося прощати»

«Милосердя і співчуття», – назва восьмого розділу, в якому, відповідаючи на два запитання, Святіший Отець говорить про необхідність долати «глобалізацію байдужості», а в останньому розділі «Як прожити Ювілей», у двох відповідях зупиняється на ділах милосердя для тіла і для душі, закликаючи служити Ісусові в «кожній людині, відкиненій за борт суспільства».