«Це був священик, за яким не соромно було іти, котрий ніс високо голову, попри всі перешкоди», – священик Ігор Козанкевич про о. Василя Поточняка

21 квітня у рідному с. Лімна Турківського р-ну відбулась Архиєрейська Літургія, яку очолив єпископ-помічник Самбірсько-Дрогобицький Григорій Комар та прощання з о. Василем Поточняком. Про життя священика розповів його друг та співбрат по навчанні у Люблінському Католицькому університеті, о. Ігор Козанкевич.

«о. Василь мав відвагу і силу говорити правду в очі, відстоювати нашу гідність, ті найкращі людські якості, які маємо в себе, щоби ніхто їх не понижував», – такими словами розпочав свої спогади о. Ігор.

Він розповів, що нерідко діяльність о. Василя була критикована, погорджувана, відкидувана, незрозуміла, однак, на думку о. Ігоря, він «настільки був переконаний і захоплений тим, щоби вести людей до Бога, що готовий був іти навіть проти течії… Він старався показати новий образ християнина, який діє, творить, шукає, служить».

«Отець дарував все, що йому Бог відкривав, для людей. І зустрічався з докорами, осудженням. Він часто терпів від своїх», – згадував о. Ігор.

«Навчаючись в Італії, о. Василь, бачачи потребу українців на чужині, «резигнує» з навчання задля того, щоб шукати наших заробітчан, які залишилися там без опіки», – розповів священик.

«Якось отець Василь звернувся до римо-католицького єпископа, щоб той дав місце для служіння греко-католицькій громаді. Однак владика відповів, що таких вільних місць немає і нехай люди ідуть у Костел і там разом моляться. На що отець Василь сказав: «Добре, я буду з ними молитися в парку». Після цього відразу знайшлося місце», – продовжив о. Ігор.

«Щоб добиватися на чужині за якусь горстку людей, їздити по цілій Італії: ночами їхати, вдень служити – це треба було відваги. Це служіння дало великі плоди. У понад 70 містах Італії служиться сьогодні Літургія», – наголосив о. Ігор і додав, що о. Василь ставив високу планку, високі вимоги до себе і до інших.

Розповідаючи про прощу Самбір-Зарваниця, яка починалась із 22 осіб, о. Ігор зауважив, що це був «священик, який не боявся і не соромився бути з людьми. Не шукав, щоб йому служили, тільки щоб служити іншим… Це той отець, який не боявся спати де-небудь, де нас застала ніч, їсти останнім, не помитися, якщо не вистачало води», – згадує о. Ігор.

Останню вістку у своєму житті – хворобу – за словами проповідника, о. Василь пережив як шок. «Він не міг збагнути, чому саме в такий момент, коли можна багато робити. І відповідь знайшов у молитві на Святій Землі: «Бо так треба».

Ця відповідь, на переконання священика, дає нам можливість віддати себе в руки Божі, не гризти себе, навіть не шукати до кінця відповіді на наші запитання.

Звертаючись до родини, односельчан, співбратів, о. Ігор заохотив наслідувати цей гідний приклад його життя. «Він був тим священиком, який ішов попереду і за ним хотілося іти. Це був священик, за яким не соромно було іти, який ніс високо голову, попри всі перешкоди», – сказав о. Ігор.

Дякуючи батькам за виховання о. Василя, його друг зазначив, що саме тут, у с. Лімна, де народився і виріс, «він став тим великим священиком».

«Отець своє життя прожив і віру зберіг. А сьогодні наша черга, щоби взяти естафету. Не бійтеся бути великими людьми. Не бійдеся бути святими священиками», – завершив свої спогади побратим о. Василя.

Іванна Рижан