Чи відрізняємо ми ложного від правдивого Ісуса?

Існує ложне уявлення про Ісуса, яке вириває з контексту і наголошує одну частину його вчення й прикмет, а виключає інші. Через це багато людей зводить моральне вчення Ісуса до якоїсь мутної ідеї, згідно з якою, усі би мали бути добренькі й в усьому мали б погоджуватися між собою. Це не тільки спрощує Ісуса, але чинить Його тривіальним.

Ісус, описуючи своє власне служіння і причини, з яких Його ненавидять, каже Пилату: «Я для того й народився і прийшов на цей світ, щоб свідчити за істину. І хто від істини – чує мій голос» (Ів 18,37).

А Пилат, насміхаючись над Ним, як і секуляристи та ліберали нашого часу, відповів: «Істина! А що це таке?»

Протилежним від істини не є тільки щось чому бракує смислу, чи просто інакша думка. Протилежним від істини є брехня. Істина розділяє людей. Вона не приймає конкуренцію. Істина є що Ісус – Господь. Все інше не просто не має смислу, чи є іншим поглядом – все інше це брехня.

Ісус каже: «Я є Істина» (Ів 14,6). Як такого, ми не можемо Його звести до рівня гіпі, який ходить довкола і говорить про любов. Чи Він говорив про любов? Говорив. Але він також закликав до вибору – чи ми за Нього, чи проти Нього. А вибрати Його означає бути спасенним. Вирішити бути проти Нього означає бути засудженим.

Той самий Ісус сказав: «Любіть одні одних» (Ів 13,34), але і сказав: «Воістину, якщо не повірите що Я Той Хто є – помрете в гріхах своїх» (Ів 8,24).

І сьогодні, як і колись, мусимо прийняти здоровим глуздом, що Ісус багатьох об’єднує в своїй Істині, але Він також розділяє і розрізняє в тій самій своїй Істині. Ісус не прийшов нас об’єднати в якомусь соціологічному розумінні. Він прийшов розлучити своїх правдивих учнів, від тих, хто, насправді, є учнями світу й Сатани.

Святе Письмо сповнене тверджень, що Ісус, хоча й прагне всіх об’єднати у своїй Істині, став джерелом поділу в цьому світі. І цей поділ виникає не з вини Ісуса, але через дурну й твердоголову тупість багатьох палих людей, які люблять більше темряву від світла, брехню від правди, світ від Царства.

Потрібно мати на увазі, що вже на самому початку старець Симеон, тримаючи дитя Ісуса на руках, сказав Його Матері: «Ось цей поставлений на пропасть і возвеличення багатьох в Ізраїлі і на знак противлення». (Лк 2,34)

Та й сам Ісус сказав: «Не думайте, що я прийшов принести мир на землю. Не мир прийшов я принести на землю, а меч. Я прийшов порізнити чоловіка з його батьком, дочку з її матір’ю і невістку з її свекрухою. І ворогами чоловіка будуть його домашні. Хто любить батька або матір більше, ніж мене, той недостойний мене. І хто любить сина або дочку більше, ніж мене, той недостойний мене. Хто не бере свого хреста й не йде слідом за мною, той недостойний мене.» (Мт 10,34-38).

І святий Петро каже про Ісуса: «Приступіть до нього, каменя живого, людьми відкинутого, а Богом вибраного, дорогого. А й самі віддайтеся, мов живе каміння, щоб з нього збудувати духовний дім, на святе священство, щоб приносити духовні жертви, приємні Богові, через Ісуса Христа. Бо в Письмі стоїть: «Ось я кладу в Сіоні камінь наріжний, вибраний, дорогоцінний. Хто вірує в нього, не осоромиться.» Вам, отже, що віруєте, – честь! Для тих же, що не вірять, камінь, що відкинули будівничі, – він став головним на углі, каменем спотикання і скелею падіння. Вони об нього спотикаються, бо не вірять у слово, на що вони й були призначені.» (1 Пт 2,4-8).

Після приходу Істини на цей світ усе що є ложне мусить бути відкиненим. Після приходу Світла на світ темряву потрібно назвати її правдивим іменем. Після того, як Шлях знайшовся у цьому світі, всі інші стежки мають бути виключені, й визнані такими що провадять до пекла. Можемо вільно вибрати, але вибрати мусимо. Tertium non datur! – третього нам не дано!

В часах, таких як наші, потрібно собі нагадати, що Ісус нас ділить, навіть тоді, коли одночасно пробує нас об’єднати в Істині. Адже Істина ділить. А деякі поділи дуже є неприємними і сягають навіть в нашу сім’ю. Будуть «вінчання», в яких ми не прийматимемо участь; будуть зібрання, які ми змушені будемо пропустити; товаришування, які будуть мусіти закінчитися; підтвердження, які ми не матимемо права видати; скандалів у яких ми змушені будемо приймати участь і мовчанка, яку ми не матимемо права толерувати.

Ми і так уже дуже далеко зайшли у нашій мовчанці – а навіть і прийнятті – коли сини і дочки, племінники і племінниці, родина і товариші співіснують у грішних спільнота, перестають ходити на Службу Божу, розводяться і знову «шлюбуються» та приймають участь в інших непевних і грішних речах.

Ми думаємо, що мовчанка принесе нам мир. Але ні. Компроміс з світом і дияволом не приносить миру, але вимагає інших більших компромісів. І в кінцевому результаті ми тихі, мертві у наших гріхах і світ і диявол мають чергову жертву. Цей бардак довкола нас виник у нашому часі. Бо ми, які мали бути пророками були просто заскочені й питалися, як до такого могло дійти. Але тут не існує ніякої таємниці: це – мовчанка з амвонів, мовчанка за сімейним столом і жадання якогось ложного миру в нашому часі.

Десь на цьому шляху ми прийняли і ложне уявлення про Ісуса – безпечного гіпі, який тільки й хотів, щоб усе було гарно і добре. Але такий Ісус ніколи б не закінчив перед Синедріоном, перед Пилатом і на Хресті. Ложний Ісус взагалі б не мав ворогів. Ложного Ісуса ніколи б не полишили заради вчення про Євхаристію (Ів 6), або вчення про шлюб (Мт 19), або по Його Божественність (Ів 8).

Ложного Ісуса цей світ любить, бо ложний Ісус є від світу цього.

А правдивий Ісус стояв звинувачений перед Пилатом, був засуджений на смерть від світу йього, який Його ненавидить, бо Він не є від світу цього.

Святе Письмо говорить про Ісуса: «Тому й Ісус, щоб освятити народ власною своєю кров’ю, страждав поза містом. Тож виходьмо до нього за табір, несучи наругу його, бо ми не маємо тут постійного міста, а майбутнього шукаєм.» (Євр 13,12-14).

Прийшов час рішення. Ісус прийшов розділити. І правдивий Ісус бажає знати де ви стоїте. Він ділить на тих, хто з Ним і тих, хто з Світом. ЧИ ми хочемо бути з Ісусом у Божому Царстві? Чи ми просто хочемо бути з містом і князем світу цього?

Монсіньор Чарльз Поуп в «National Catholic Register»