Чому Бог не чує мої молитви?

ПИТАННЯ: Чому Бог ніколи не чує мої молитви і не відповідає на них?

ВІДПОВІДЬ: Причини, чому наші молитви здаються нам непочутими, бувають різні. Молитва не потрібна для того, щоб давати Богові вказівки. Молитва служить для нашого повчання. Коли на наші молитви немає відповіді, ми повинні задатися питанням: що не так у моєму житті і що в ньому повинно змінитися?

Іноді нам здається, що ми просимо про щось хороше, позитивне, але насправді те, про що просимо, не служить нашому спасінню. Саме в такій ситуації опинився святий апостол Павло, який писав: «І щоб я через численні об’явлення не запишався, то дано мені жало у тіло, посланця сатани, щоб бив мене в обличчя, аби я не величався. За нього я тричі благав Господа, аби відступився від мене. І сказав мені: Досить тобі моєї ласки, бо [моя] сила в немочі виявляється. Тож краще радо похвалюся своїми немочами, щоб оселилася в мені сила Христова. »(2 Кор 12,7-9).

В інших випадках наша молитва спрямована на благо ближнього. Але ближній, можливо, не налаштований прийняти ласки, які Бог бажає йому дарувати.

У будь-якому випадку не треба забувати про те, що Господь вчив нас говорити в молитві «Отче наш»: «Нехай буде воля Твоя і на землі, як на небі». Господь краще знає, в чому полягає наше добро. Ми повинні тільки схилитися перед Ним і перед Його волею, – яка завжди далекоглядніша, ніж наша.

«Просіть і дасться вам; шукайте і знайдете; стукайте і відчинять вам; бо кожний, що просить, отримує; а той, що шукає, знаходить; і тому, що стукає, відчиняють. Чи ж є з вас хтось такий, що коли син попросить у нього хліба, подасть йому камінь? »(Мт 7,7-9)

Прохальна молитва дуже важлива, тому що наші потреби неосяжні, і настільки ж неосяжні наші межі. Прохальна молитва – це і важливе повчання у вірі. Христос дав нам урочисту обітницю: «Все, чого ви в молитві попросите з вірою, одержите» (Мт 21,22). Ісус дав нам Своє слово: молитва прохання тісно пов’язана з вірою. Якщо ми маємо віру, то завжди чуємо відповідь Бога. Ісус не уточнює, коли і яким чином Бог відповість, Він стверджує: Бог відповість, пам’ятайте про це. Ми вкрай потребуємо цих слів Христа, бо велика наша потреба настанови у вірі.

Найбільша трудність, що виникає під час молитви прохання, – це проблема мовчання Бога. Ми повинні прийняти це мовчання. Можна сказати, що молитва – це мірило нашої віри. Мовчання Бога нерідко стає випробуванням для нашої віри і любові. Але чи логічно очікувати, що Бог відразу ж відповість на наші прохання? Бог вільний – Він може відповісти в потрібний момент. Самі ми надто мало знаємо про наші потреби і про те, яким повинен бути результат наших прохань: тільки Він знає, коли настане той сприятливий момент, в який повинна прозвучати Його відповідь на наше запитання … Ми схильні шукати легких способів вирішення проблем, Він же знає, яке найкраще, душекорисне рішення.

Якби Бог відразу ж, як за помахом чарівної палички, відповідав на всі наші прохання, скільки цінностей прийшло б в занепад! І часто ми розуміємо це тільки тоді, коли сама проблема вже позаду …

Ні, Бог не може сприяти нашій ліні і нашій легковажності.

Щоб ми подумали про матір, яка, щойно дитина попросить допомогти розв’язати домашнє завдання, відразу сама його розв’язує? Навряд чи дитині це буде корисно. Мудра ж мати, почувши прохання дитини, спонукає її розв’язати завдання самостійно, допомагає їй зробити все самій, не дає готових рішень.

Щоб зрозуміти мовчання Бога у відповідь на наші прохання, потрібно докласти зусиль, замислитися.
Мовчання Бога – це завжди прояв любові, тому що воно допомагає нам рости, приводить в рух наші дрімаючі сили, розвиває в нас творче начало. Мовчання Бога нерідко відкриває нам очі, вказуючи на нашу безвідповідальність, на нашу інертність. Воно пробуджує волю і підштовхує до того, щоб робити все від нас залежне. Мовчання Бога часто виховує в нас смирення віри. Воно ставить нас перед власними межами, щоб ми з надією віддавалися Богу.

Мовчання Бога завжди виховує в нас молитовний дух. Ми слабкі, непостійні; звертаючись до Бога з наполегливими проханнями, з вірою, ми дорослішаємо у вірі і відповідальності, очищаємося. Мовчання Бога готує грунт для ще більших ласк: у терпінні очікувати, в боротьбі ми ще глибше пізнаємо задуми Божі. Наша воля зміцнюється, наше почуття відповідальності зростає, і Бог може діяти там, де Йому завгодно, – Він скрізь знайде грунт, готовий для прийняття Його дарів.

Іноді мовчання Бога необхідне для того, щоб ми змогли вмістити дари важливіші, ніж ті, про які просимо.
У прохальній молитві дуже важливо задуматися над тим, схвалює чи ні Бог наше прохання. Ми абсолютно нічого не знаємо про те, наскільки те чи інше наше прохання корисне. Ми просимо про здоров’я, про роботу, про успіх підприємства, але чи впевнені ми, що все це неодмінно є благом? Наскільки доречні наші прохання? Це покрито для нас густим мороком. Однак ми можемо бути абсолютно впевнені в благості таких молитов, як про навернення людини, про мир у родині, про перемогу над вадою …

Про деякі речі, яких ми просимо у Бога, ми можемо з упевненістю сказати: вони Йому угодні, і Він їх бажає ще більше, ніж ми самі. У цьому випадку немає сумніву в тому, що молитва буде почута: ми не знаємо коли саме, і від нас вимагається лише сталість, але Бог відповість. Не відразу, але неодмінно відповість.
Бог обов’язково відповість на моє прохання, якщо я сам зумію виконати свій обов’язок – але я повинен поважати час Божий. Його «запізнення» завжди продиктовані любов’ю.

Чи вправі ми висловлювати Богу свої бажання?

Звичайно, адже наша довіра до Нього має бути безмежною. Але потрібно бути розумними. Навчитися так висловлювати свої бажання: «Отче, якщо це – Твоя воля, то ось чого я бажаю …» Бог прихильно ставиться до того, що ми висловлюємо Йому свої бажання. Хіба Ісус не сказав нам: «Все, чого ви в молитві попросите з вірою, одержите»? Він так і сказав: «Все, чого тільки попросите». Це «все» включає в себе кожне наше законне бажання, за умови Його на те волі, тобто бажання, підпорядковане Його любові.

Він знає, що корисно, а що – шкідливо, і ми повинні віддатися з повною довірою Його волі. Але не забуваймо і про те, що самі бажання таємним чином направлені Богом. І якщо бажання згідне з Його волею, значить, Бог вже попередив його. Коли ми висловлюємо Богові наші бажання, ми висловлюємо свою довіру, дружбу, підпорядковуємо себе Йому, створюємо узи віри. Висловлюючи свої бажання, обираючи насамперед Його волю, ми дорослішаємо у вірі.

Важливо навчитися найкрасивішій молитві: «Отче, нехай буде не моя, а Твоя воля». Немає молитви більшої, ніж та, яка стікала кров’ю в Гетсиманському саду, – це найчистіший жест любові, з якою створіння може звернутися до Бога. Коли мужність і любов зростають у нас, ми можемо молитися так: «Отче, передаю себе Тобі, сотвори зі мною те, що завгодно Тобі. Поламай мою волю до тих пір, поки вона не злиється до кінця з Твоєю, бо я люблю Тебе! ».

Молитва – це не стільки прохання, скільки відповідь на присутність Бога, який стукає в двері нашого розуму і серця. Сучасна людина панічно боїться самотності, їй більше не вдається побачити Бога в чудах оточуючих її речей, в чуді сонця, що сходить і заходить, в траві, що покриває луги, в кольорах, в птахах. Ще святий Августин говорив, що безперервні Божі чуда втрачають у наших очах свою значимість тому, що вони звичні. Сьогодні ж ці чуда не тільки звичні: ми на них просто не звертаємо уваги.

«Не всі , хто каже: Господи, Господи!, Увійдуть в Царство Небесне, але лише ті, хто виконує волю Отця».

Молитва – це не гра слів і красивих думок. Вона складається з міцності, з послуху волі Божій.

За матеріалами http://ru.radiovaticana.va

на правах реклами:

Создание и раскрутка сайта Киев. Команда проффесионалов My-master.net.ua – от создания и покупки доменного имени до размещения на сервере и наполнения контентом. С нами работать легко.