Cвященик, який не є Христовим свідком, завдає чимало лиха, – Папа Франциск відповідає на питання молоді

Під час відкриття перед-синодальної зустрічі молоді, що розпочалася у понеділок, 19 березня 2018 р., Папа Франциск відповів на запитання кількох її учасників. Перше запитання поставила нігерійська дівчина, що пережила сексуальне рабство, після неї – французький нехрещений юнак, що перебуває в пошуках, аргентинська вчителька, український семінарист та молода черниця з Китаю.

Блессінґ Окоедіон, що підступом була привезена до Італії кілька років тому та примушена до займатися проституцією, запитувала Папу, як допомогти молодим людям залишатися людяними та перемагати ментальність, яка применшує жінку до товару, призначеного для задоволення егоїстичної приємності. І чи Церква здатна запитувати себе, чому серед «клієнтів» не бракує католиків?

Святіший Отець подякував за це запитання, поставлене відверто і без недомовок. Він згадав про досвід спілкування з жінками, визволеними з неволі, відвідуючи заклад Асоціації Святого Папи Івана ХХІІІ. За його словами, часто жертви після звільнення соромляться цієї сторінки в своєму житті, не мають відваги повернутися додому, признатися своїй родині.

Папа вкотре наголосив, що торгівля людьми – ганебний злочин проти людяності й закликав молодих людей включатися до боротьби про цього явища. «Моїм великим бажанням є, щоб молоді люди анґажувалися в справу захисту гідності жінки», – сказав він, наголошуючи, що «гідність» – це щось більше, ніж можливість чинити те чи інше. Глава Католицької Церкви зауважив, що деякі уряди карають “клієнтів”, які вдаються до послуг жінок, примушених до проституції, але цього недостатньою. «Дуже хочу, – додав він, – аби ми боролися за їхню гідність».

«І прошу вас, – сказав Папа, – якщо якась молода людина має таку звичку, нехай полишить її! Бо це злочин. Той, хто цим займається – злочинець», – наголосив він. А на закид, що мовляв, «хіба не можна кохатися?» – він відповідає: «Ні, це не має нічого спільного з любов’ю. Це означає катувати жінку. Не плутаймо поняття!». У цьому контексті Святіший Отець попросив вибачення у молоді та в суспільства за всіх католиків, які причетні до цих «кримінальних учинків».

Максім, французький юнак, що не є віруючим, але вивчає юриспруденцію в Паризькому Католицькому Інституті, звірився Папі, що не знає, з чого розпочати і яку життєву дорогу обрати. «Ти вже ступив на вірний шлях, – відповів Святіший Отець, – дозволивши запитанням прозвучати, не приглушуючи їх».

«Я думаю, що це глибоке прагнення є початком процесу розпізнавання, який повинен розвиватися та триває все життя», – сказав Папа, зауважуючи, що потрібно мати людину, якій можна звіритися, поділитися своїми думками та сумнівами, не применшуючи своїх відчуттів. «Шукати когось, хто викликає довіру, щоб ділитися з ним і робити розрізнення. Такою є моя відповідь для тебе, Максіме», – мовив Святіший Отець.

Марія де Макарена, молода аргентинська вчителька, що бере участь в освітній мережі «Scholas Occurrentes», заснованій теперішнім Папою, коли той служив у Буенос-Айресі, звернула увагу на те, що сучасна школа навчає лише істини, побудовані на раціональному, відкидаючи ті, що походять із трансцендентного виміру. Відповідаючи, Святіший Отець зауважив, що це спадщина просвітництва. І саме тому освітня пропозиція «Scholas Occurrentes» передбачає, що для цілісного виховання потрібно використовувати три мови: мову голови, щоб навчитися добре думати, мову серця, щоб навчитися добре відчувати і мову рук, щоб навчитися робити.

«Слава Ісусу Христу!» – привітався Папа по-українськи, коли своє запитання приготувався ставити греко-католицький семінарист Юліан Вендзилович з Львівської Духовної Семінарії. У контексті культурних змін та покликання священика бути свідком Христа, він запитував: «Як юнакові, що готується до священства й хоче бути відкритим на молодь і сучасну культуру, приготуватися до того, щоб розрізняти, що в культурі цінне, а що – фальшиве?». Як приклад, він навів звичай робити татуювання, в чому одні вбачають щось прекрасне, а інші –незрозуміле й неприйнятне.

Відповідаючи, Папа підкреслив, що «священик, який не є Христовим свідком, завдає чимало лиха». А щоб бути таким свідком, першою допомогою є громада. І в цьому слід з нею співпрацювати, щоб не перетворитися в простого функціонера. Вже сам спосіб взаємин з громадою повинен бути свідченням, втікаючи від «недуги клерикалізму», яка проявляється тоді, коли громада знаходить у священикові не отця і брата, але професора чи князя… Слід також уникати як надмірної суворості, так і постійного витання у хмарах. Ще гіршою провиною проти свідчення є світський спосіб життя.

А щодо викликів, пов’язаних з культурними змінами, важливо діалогувати і пізнавати культуру, в якій живе молодь. «Це важливо. Й не бійся: ніколи не слід лякатися, працюючи з молоддю. Бо завжди, за різними явищами, навіть і не дуже добрими, приховується щось, що може привести до істини».

Врешті, сестра Терезіна з Китаю, запитувала про те, які взаємини слід мати з панівною культурою, зосередженою на шуканні лише матеріальних благ та на суперництві з іншими, і як формуватися та формувати духовне життя в такому контексті.

Ділячись думками про виховання та формування, Святіший Отець наголосив на необхідності не замикатися, не переборщити із захистом, але «діалогоувати з тим життям, яке не шукає Бога, а лише прив’язане до матеріального». Бо справжній захист, за його словами, полягає у зростанні.

«Коли станеш генеральною настоятелькою, чи займатимешся чимось схожим, – пожартував Папа, – старайся перемінити цю ментальність. Слід здійснювати духовне, інтелектуальне, спільнотне та апостольське формування. Від самого початку, відповідними дозами для кожного етапу, але жодного не занедбуючи. Це дуже важливо й це стосується також і священиків, і мирян. Адже більшість з вас одружиться, матиме дітей, тож прошу вас, добре їх виховуйте, розвиваючи всі ці виміри. Не касувати і не вдаватися до надмірного захисту. Надмірний захист – погана річ, яка призводить до психологічної незрілості», – наголосив Святіший Отець.