Для єдності потрібна згода

У час Холодної війни між світовими потугами, яка була в другій половині минулого століття, українські громади в діаспорі на церковних богослужіннях або навіть за інших нагод часто співали таку молитву:

Боже, вислухай благання,/ Нищить неволя наш край,/ В єдності сила народу,/ Боже, нам єдність подай.

Люд у кайданах, край у руїні,/ Навіть молитись ворог не дасть. /Боже великий, дай Україні/ Силу і славу, волю і власть.

Про це нагадав мені один мій знайомий, який живе в США і недавно відвідував Україну. Він також висловив цікаву думку: цю гарну пісню-молитву варто частіше співати, але треба дещо змінити.

Дослівно сказав таке: “Молитися нам вже ніхто не забороняє. Можемо це робити скільки хочемо і як голосно хочемо. Народ вже не є в кайданах. Нещодавно ми двадцять п’ятий раз відзначали День Соборності України. Край має поважні фінансові проблеми, але потроху починає оговтуватися.

Одне слово, загальна ситуація відрізняється від тої, що була 60 чи 50 років тому, коли слова пісні були актуальні. Чи не варто було б цю мелодійну і змістовно багату побожну пісню продовжувати співати, але, може, з деякими змінами?”

Я поцікавився, як саме можна було б її змінити. “От, наприклад, – запропонував знайомий, – замість слова “неволя” в другому рядку першого куплета співати “незгода”.

Я замислився, а він пояснив: “Слово “неволя” означає, що ми є жертвою обставин. А “незгода” звертає увагу на те, що ми робимо, за що нам треба відповідати”.

Цю пропозицію знайомого вважаю актуальною та доцільною. Кажуть: Україна – велика країна. Це правда. Але чому ця велика країна сьогодні має стільки серйозних проблем? Хто в цьому винен? Винні не лише сусіди, навіть ті агресивні. Схоже на те, що винні ми самі.

Україна має все, що потрібно, аби бути великою країною. А чого їй бракує? Єдності. Наша пісня влучає в саме серце наших проблем.

З одного боку, нам треба посилено молитися за єдність, а з іншого – старатися цю єдність здійснювати, спільними силами робити все можливе, маючи перед очима одну мету – суспільне благо українського народу.

Пригляньмося уважно до того, що відбувається.

Там, де є щира спільна праця, – усе виходить на добро. Там, де не докладають зусиль чи не мають бажання до того, щоб діяти разом (не кажу вже нічого про розуміння такої потреби), – проявляється те, що робить нас слабкими, що нас дратує, що породжує байдужість до потреби ближнього, а в найгіршому разі – приводить до бажання шкодити ближнім.

Спираючись на такі міркування і спостереження, ми повинні вибирати: або незгоду з усіма її фатальними наслідками, або згоду, що дає оправдану надію на те, що наша Україна буде справді тою великою державою, якою тішитимуться свої і яку поважатимуть чужі.

+ ЛЮБОМИР