Довірившись Богу…

«Дуже багато людей не усвідомлює, що головним чином саме вони є відповідальними за надання глибокого сенсу власному життю.» – Так сказала людина, ім’я якої незабаром зазвучить по-новому. І, можливо, її слова не мали б такої сили, якби ця особистість своїм життям не стала втіленням, усвідомленням змісту вищеназваної фрази. Юнаком, прокидаючись кожного ранку, він бачив із вікна своєї кімнати старий годинник, на якому нанесені були слова: «Час втікає, вічність чекає.» Не кожен, напевно, хотів би починати свій день з подібного нагадування, тому що правда вимагає мужності, аби поглянути їй у вічі. Тим паче така правда, яка зобов’язує формувати своє життя. Певно, цей вираз глибоко закарбувався у серці цієї молодої людини, адже усе його подальше життя, його вчинки та думки можна назвати відповіддю на цей виклик.

«Саме сьогодні буду щасливим, усвідомлюючи, що я створений для щастя не тільки у вічності, але й тепер. Є лише один світ.» – писав він. Ще будучи школяром, юнак набрався сміливості творити своє життя таким, яким він його відчував. Керуючись пошуками своєї молодої душі, він пише вірші, драматичні постановки, сам приймає участь у діяльності молодіжного театру. Жага сповнити змістом своє життя рушила юним серцем, надаючи додаткових сил, відкриваючи резерви.

«Саме сьогодні відведу кілька хвилин свого часу для читання. Як їжа потрібна тілові, так добра книжка потрібна для духовного життя.» Потяг до розвитку духу ще у шкільні роки допомагає юнаку очолити парафіяльне стоваришення імені Святої Марії, а спрага пізнання пізніше приводить до навчання на філософському факультеті. Студент продовжує писати, грати у театрі. Але при всьому багатстві інтересів цієї особистості, було б помилковим вважати, що її шлях був позбавлений тернових гілок.

«Саме сьогодні буду сильно вірити – навіть коли б обставини схиляли мене до чогось протилежного. Бог піклується про мене так, ніби на світі більш нікого немає.» Саме ця віра стає для молодої людини опорою, яка перемінює його життя, дозволяє втриматись на хвилях нелегких випробувань, не втратити себе, але навпаки – віднайти внутрішній орієнтир, який супроводжуватиме його все життя. Ще в 10 років він втрачає матір, пізніше – батька. Життєвий шлях приводить його у вир воєнних літ, відбирає можливість навчатися в університеті, примушуючи шукати змоги вижити, здобуваючи хліб на тяжких роботах.

«Саме сьогодні не буду нічого боятися. …Не боятимусь вірити в Добро і за все дякувати. Адже все є Божим даром.» Не зважаючи ні на що, юнак не втрачає своєї внутрішньої основи, не полишає своїх духовних пошуків. Він продовжує писати, по мірі можливості грає у театрі. Під час війни, не дивлячись на небезпеку бути пійманим та розстріляним, поступає до підпільної духовної семінарії.

«Саме сьогодні зважатиму на свою поведінку: буду привітним до людей, не буду критикувати, виправляти чи вдосконалювати нікого, окрім себе.» Юне серце підштовхує автора цих слів до саморозвитку, власної актуалізації. А духовний зріст промовляє словами людяності і милосердя, якими він керується протягом всього свого життя.

«Саме сьогодні зроблю якийсь добрий вчинок і нікому про це не скажу.» І він зробив. Не шукаючи прослави. Один за одним. Зробив їх так багато, що ці німі свідки – вчинки, самі прославили його на весь світ. Маючи добрий намір і орієнтир власного серця, він зміг пройти більше 160 країн, подолавши у дорозі майже 1 мільйон кілометрів. Його слів слухало вживу до 17 мільйонів чоловік, і ще мінімум 300 мільйонів за його життя стали християнами.

«Дуже багато людей не усвідомлює, що головним чином саме вони є відповідальними за надання глибокого сенсу власному життю.» – Так сказала людина, ім’я якої – Іоан Павло ІІ, папа римський, святий католицької церкви, наш сучасник – особистість, яка, довірившись власній мрії, довірившись Богу, сповнила змістом не лише власне, а й життя мільйонів інших людей.

І саме ця довіра, у поєднанні із працею перемінила його життя, особисто преобразила душу, даруючи їй перемогу над часом. Так, що вже у віці 84-ох років, у 2005 році понтифік писав: «Священик – це людина, котра, не зважаючи на плин часу, продовжує випромінювати молодість, буквально заражаючи нею тих, кого зустрічає на шляху.»

Приклад його життя є повчальним для кожного молодого серця, яке шукає себе у цьому великому світі. А наступні слова папи є логічним підведенням і заключають сенс його пастирської діяльності, та можуть стати цінним орієнтиром для юної особистості:

«Людина шукає любові, бо у глибині серця знає, що тільки любов може зробити її щасливою.»
Іоан Павло ІІ

Натхненний прикладом понтифіка, написав Шихалієв Дмитро.