Фатіма: який сенс об’явлень? (Частина 2)
Фатіма вписана в контекст історії спасіння людства. У цьому переконаний Луїджі Ґонзаґо да Фонсека, другу частину уривків із книжки якого «Чудо Фатіми: об’явлення, культ, блага звістка» пропонуємо увазі читачів.
Як казав святий Тома, суттєва особливість приватних об’явлень поза сумнівом полягає в тому, що вони не пропонують доктринальних сенсів, але несуть потужний виклик, який звернений до християнського народу та закликає до справжнішого християнського життя. У цьому сенсі Фатіма нині перебуває в авангарді. Передовсім це проникливий заклик до покаяння. У всіх об’явленнях, як ангела, так і Діви Марії, є провідна тема, в якій ніби відлунюють перші сторінки Євангелія. Сенс її можна висловити так: «Покайтеся, бо в іншому разі всі загинете». Про це нагадував Папа Павло VI в Апостольському повчанні «Signum Magnum», посилаючись на об’явлення в Фатімі. Тут можна отримати урок покаяння в найпедагогічнішому сенсі: йдеться про невимовний смуток маленьких, невинних людей, яким являється сумна Діва, та самі слова об’явлення: «Нехай більше не зневажають Господа Ісуса, бо Він уже був дуже зневажений».
Після проповіді покаяння послання Фатіми різноманітними способами запрошує до молитви. Достатньо згадати красиву молитву, якої ангел і Богородиця вчили дітей; це прості та звичайні формули, які, проте, містять фундаментальну богословську думку всієї християнської традиції. Є й інші молитви, яких діти дізнаються від священиків, відповідальних за їхній первісний духовний вишкіл. Але передусім це Розарій, виразна й досконала формула молитви, яка освячує благочестя Церкви протягом століть.
У Фатімі можна навчитися молитви також і з жестів Діви Марії, Яка ніжно складає руки в молитовній позі. Від ангела, який у покорі вшановує таємницю Трійці та Євхаристії. Також і від маленьких візіонерів, які незабаром досягли найвищого рівня молитви. А крім цього, ще й від паломників, які стають навколішки перед капличкою у благальній молитві. Цей жест, повторений Папою Павлом VI, був назавжди зафіксований фотоапаратами й телекамерами.
І, врешті-решт, фатімські об’явлення – це обіниця воздаяння. Ба більше, це один із найхарактерніших аспектів Фатіми, який насамперед ставить вимогу не обмежуватися суто індивідуальними формами благочестя. Фатіма – це величне уособлення солідарності містичного Тіла Христового, яким є Церква. Уже в першому об’явленні ангел навчає досконалої молитві: «Боже мій, я вірю, я вшановую, я сподіваюся, я люблю Тебе. Прошу, пробач тим, хто не вірить, ненавидить, не сподівається і не любить Тебе». У другому об’явленні він каже дітям про «акт воздаяння», а потім і в третьому: «Воздаяння за неподобство…»
У всіх об’явленнях Непорочної звучить мотив воздаяння, однак найбільше його чути в третьому і четвертому об’явленнях. У третьому згадані пекло й таємниця беззаконня, приховані під словом «Росія» – цей акцент необхідний, аби пояснити необхідність воздаяння й посвячення, про які Марія проситиме згодом. Непорочна навчає дітей короткої молитви-прохання, яку ті повторюватимуть щоразу під час покутних практик: «Ісусе, це заради Твоєї любові, задля навернення грішників і воздаяння за зневагу Непорочного Серця Марії». Гіацинта у своїй інтуїції додасть трохи пізніше: «І Святого Отця». У четвертому об’явленні солідарність відкуплення в містичному Тілі Христа унаочнюється у словах: «Дуже багато душ потрапляє до пекла, бо нема кому каятися й молитися за них». Тема воздаяння, природно, пов’язана з темою Серця Марії. Про це – трохи далі.
Не варто, втім, вважати, що духовне багатство фатімського послання обмежується описаним вище. Згадаймо практикування християнських чеснот і життя, сповненого благодаті, про які також ідеться в об’явленнях. Це не лише заклик до покаяння і молитви, які знаходимо і в інших Богородичних посланнях наших часів.
У всіх об’явленнях Фатіми мав місце діалог, а в деяких звучали довгі звернення Діви Марії. Богородиця й ангел передали дітям кілька молитов, важливих як формою, так і змістом. Проте це не перешкоджає внутрішній єдності об’явлень. Їхня цілісність зберігається в ідеї особливого вшанування Серця Марії, яка й стає «формою» цієї єдності. Звісно, йдеться не про «систематичну» єдність, а про єдність в історичному й функціональному сенсі, у вигляді християнської науки та християнської моралі, які були винесені на публічне обговорення під час об’явлень і так інтегровані в історію спасіння. Саме тому ми не вважаємо, що існує лише один «дороговказний» сенс Фатіми. Дехто побачить додатковий сенс у заохоченні до Розарієвої молитви, інші – у вшануванні Серця Марії, або в покаянні, або в духовності Кармелю. На нашу думку, це все – тільки частинки справжніх сенсів Фатіми, зосередження на яких може спричинити втрату історичної значущості об’явлень.
Внутрішня єдність фатімських об’явлень простежується протягом усієї їхньої історії. Автори, які мали намір трактувати лише окремі аспекти цієї єдності, фактично проводили вівісекцію, бо ігнорували писану традицію. Варто говорити не про «первинні» та «вторинні» фактори в об’явленнях, а скоріше про оригінальність Фатіми порівняно з іншими Богородичними об’явленнями. Ця тема вимагає комплекснішого дослідження, якого ми тут не ставили на меті. Однак у позитивному ключі можемо зробити висновок, що є дві оригінальні теми Фатіми, які надають їй особливого виміру, що відрізняє її від інших подібних явищ: ідеться про Серце Марії та про Росію. Ці теми тісно пов’язані – вони, по суті, утворюють єдиний мотив.
Послання Фатіми, попри свій фактичний і потенційний обшир і виразну оригінальність, цілковито ортодоксальне з доктринальної точки зору. Незначних труднощів, із якими стикаються деякі автори, – наприклад, щодо формули молитви ангела – не варто тут обговорювати. Послання Фатіми ортодоксальне, бо дуже помітно й виразно стосується суті Євангелія. Дивним виглядає твердження, що повідомленні Фатіми буцімто не відповідає Біблії, тоді як Павло VI назвав його «євангельським посланням молитви і покаяння». Ба більше, привертають увагу й певні акценти рафінованої католицької традиції, яка походить із основних догматів віри, на яких вибудовується християнське повсякденне життя. Фатіма дає нам нам прості, одначе свіжі сенси, спрямовані проти нового ідеалістичного гнозису, що походить зі світу, який деякі богослови хочуть нав’язати сучасній Церкві, начебто інтерпретуючи – безсумнівно, помилково – Другий Ватиканський собор. Зауважмо, що важлива частина повідомлення присвячена тринітарній благодаті й субстанціальній присутності Божих осіб, які преобразили духовне життя малих Франциска й Гіацинти та становлять коштовну прикрасу об’явлень.
Нарешті, ще один фактор, який вирізняє послання Фатіми, – це його автентичний церковний характер, бо ж воно було дане «у» Церкві, «для» Церкви та «через» Церкву. «У» Церкві – бо як може бути інакше, коли йдеться про трьох дітей, простих пастушків, які належали до однієї з найбільш побожних парафій Португалії. Можна навіть сказати, що все, до чого небо закликало у Фатімі, вже було реалізоване в тамтешньому простому способі християнського життя, який живився віковою традицією. Небо й земля уклали тут прекрасний християнський союз. Одкровення було дане всій Церкві. Звісно, об’явлення відбувались у певному історичному контексті, зумовленому болісною історією Португалії, а до 1940 року вплив Фатіми поширювався насамперед на теренах Португалії. Однак поступово розмір і значення Фатіми зростали до масштабів Вселенської Церкви, набуваючи загальносвітового значення, особливо щодо таких фундаментальних аспектів, як Серце Марії та питання Росії.
Фатімське об’явлення було донесене світові «через» Церкву. Як згадано вище, повідомлення Фатіми було явлене вірним із найбільш автентичною аргументацією його еклезіальності: від першого підтвердження дієцезіальної й місцевої ієрархії аж до доленосних актів схвалення з боку останніх Пап. Фатіма дає найнадійніші докази того, що об’явлення приходить із неба, за Божою волею, і гарантією автентичності цього стає ієрархія Церкви: підтверджене Церквою визнання надприродної суті об’явлень і їхньої історичності. Ось чому Фатіма має всі ознаки справжньої «харизми Церкви».
Звісно, коли йдеться про пост-апостольську пророчу харизму, дану Христом, «віра в Фатіму» не зобов’язує нас у той самий спосіб, у який нас зобов’язує католицька віра. Проте сьогодні було б великою моральною й релігійною нерозсудливістю не аналізувати фатімського послання ретельно, вдумливо та смиренно.
About The Author
