Глава УГКЦ освятив храм Пресвятої Трійці Київської духовної семінарії в Княжичах

Слухати слова сьогоднішнього Євангелія було лячно, бо євангелист розповідає, як Ісус Христос зі своїми учнями увійшли до Єрусалимського храму. Милуючись чудовими розписами, чудовою різьбою, учні промовили до Нього: «Учителю, дивися, який гарний і чудовий цей храм!».

А Він до них каже: «Істинно кажу вам, каменя на камені тут не залишиться, який не був перевернений». Ісус Христос, не так, лишень, говорив про видимий храм, який вони оглядали, а Він говорив, перш за все, про себе, про своє Тіло, як про це нас навчає, євангелист Йоан. Він провіщав учням своє Пасхальне Таїнство, бо Він для того прийшов у Єрусалим, для того увійшов в той храм, щоби там бути відданим в руки нечестивців, бути розіп’ятим, вмерти на хресті і вкінці у славі воскреснути.

Такими словами розпочав своє проповідницьке слово Глава і Отець УГКЦ Блаженніший Святослав на Архиєрейській Божественній Літургії 16 вересня з нагоди освячення храму Пресвятої Трійці Київської духовної семінарії, що в Княжичах.

За словами проповідника, у євангельських пророцтвах про війни, про появу різних псевдоцерков, псевдорелігій і фальшивих пророків, ми споглядаємо на історію київської землі, історію України, історію мук і страждань Церкви Володимирового хрещення. «Можливо, сьогодні, в цей день, ми, як ніколи, розуміємо, що означають ті слова: «Хто витримає до кінця, той спасеться». Розповідаючи учням про випробовування, мабуть, Ісус Христос запрошував їх увійти разом із Ним в те Пасхальне Таїнство. Витримати до кінця означає йти за Христом до кінця, бути готовим разом із Ним витримати розп’яття, страждання, смерть і тоді в Ньому воскреснути», – пояснив Блаженніший Святослав.

На його думку, сьогоднішнє свято є святом воскресіння, святом перемоги Христа над злом в світі і остаточної перемоги Христа в його славному другому приході. «Повстання цього храму є знаком воскресіння Української Церкви на своїй рідній землі, – вів він далі. – Оцей тисячолітній корінь київського християнства, який намагалися знищити, зрубати, є живим. І сьогодні в цьому храмі і в цій духовній семінарії ми бачимо новий живий паросток, який підіймається до небес і сяє красою Христа, Його славою, Його воскресінням». Можливо, за його словами, історія нашої Церкви на Наддніпрянщині показує нам що той, хто з Христом страждає, за Нього вмирає, в Ньому знайде спасіння.

«Історія нашої Київської семінарії є дуже цікавою, до кінця невивченою і незнаною. Ми знаємо, що від самих початків християнства в Київській Русі наші монастирі, єпископські осідки, наші храми завжди були світочами науки і культури. Завжди в цих осередках кувалася тотожність, самобутність українського народу. Ми знаємо, в часи, коли наша земля була розділена між різними імперіями, її ділили на Правобережну і Лівобережну, наші владики, мої великі попередники, дбали про виховання і освіту, зокрема про освіту майбутніх священиків, які мали йти в народ і допомогти йому витримати до кінця в Божому Слові, силою Святого Духа, знайти спасіння і увійти у воскресіння», – зазначив Предстоятель Церкви.

Розповідаючи про історію виникнення семінарії на київських землях, проповідник пригадав свого попередника Йосифа Велямина Рутського, який в 1626 році на різних соборчиках Київської митрополїі намагався дбати про духовенство, прагнучи заснувати латино-слов’янську колегію, яка би виховувала майбутніх священиків. «Семінарія, як інституція в нашому розумінні, повстає у другій половині XVIII століття і вона пов’язана із іменем Київського Митрополита Лева Шептицького і, зокрема, Ясона Смогоржевського. У 1776 році навіть чужа держава визнала і створила окремий декрет-конституцію про київську семінарію», – наголосив він.

Будинок цієї київської семінарії, збудованої в Радомишлі, у 1780-х роках є й понині. Зокрема в ньому існує середня школа і місцеві люди пам’ятають, що на подвір’ї семінарії митрополити будували катедральний собор Пресвятої Трійці. Але вони не встигли цього зробити, бо 25 березня 1839 року Українська Церква була ліквідована. Мешканці пригадують, що її фундаменти проіснували до 1930-х років минулого століття. Під час сталінських чисток вони були розібрані.

«Сьогодні збуваються мрії великих Київських митрополитів, великих будівничих хранителів душі українського народу», – наголосив Глава УГКЦ. У 2010-му році Блаженніший Любомир разом із нашими екзархами вирішили відновити цю древню семінарію. Першим кроком до цього було створення у Княжичах семінарійного передшкілля. А 2011-го року духовний провід Церкви вирішив відновити повноцінну духовну семінарію для всієї Київської митрополії. Тож сьогоднішня Київська семінарія існує для того, аби «покликання із східних і південних теренів могли знайти дорогу до священства».

«Цей храм є серцем семінарії і найважливішою навчальною аудиторією. Бути богословом означає добре молитися, пізнавати Бога в особистому стосунку, в молитві до Нього», – сказав Блаженніший Святослав.

Дякуючи доброчинцям храму, він подякував родині Оверків із Канади, які багато долучилися до того, аби він повстав. «Дорогі семінаристи, я вас прошу нехай девіз родини Оверків «пізнати, любити і служити» буде дороговказом для вашого життя і служіння. Пізнайте Бога в цьому храмі, полюбіть Його Єдиного в Тройці і послужіть Його Церкві і нашому народові», – сказав Блаженніший Святослав.