Головні дійові особи діалогу: Святий Престол і китайська влада
В нещоавному минулому, а якщо точніше, то під час понтифікату святого Івана Павла ІІ, були встановлені офіційні стосунки з китайською владою. Розпочалися конфіденційні переговори, які на початках не принесли значущих результатів. Але Святий Престол був рішучий в тому, щоб продовжувати діалог, виявляючи пошану до китайського уряду та стараючись пояснити, поза будь-якими непорозуміннями минулого чи теперішнього, релігійну природу Католицької Церкви та цілі діяльності Святого Престолу на міжнародному рівні.
Щось сходе до розрізнення між теоретичними позиціями та необхідністю діалогу, здається, визріло також в думці Китайської Комуністичної Партії в ставленні до Католицької Церкви: хоч і зберігаючи філософські упередження щодо значення та ролі релігії в суспільстві, вона повільно перейшла від виправдання серйозних переслідувань до певної відкритості до особистих переконань віруючих, хоч ці зміни й не були однорідними по всій країні.
Папа Іван Павло ІІ у 2001 році говорив про необхідність діалогу з китайською владою: «Для нікого не є таємницею, що Святий Престол, від імені всієї Католицької Церкви та, думаю, на користь всього людства, прагне відкриття простору діалогу з владою Китайської Народної Республіки, через який, подолавши непорозуміння минулого, стане можливим спільно трудитися для добра китайського народу та на користь миру в світі» (Послання учасникам Конференції про Маттео Річчі, 24 жовтня 2001). А Папа Венедикт XVI 2007 року пояснив, що через діалог «Католицька Церква, присутня в Китаї, не має завдання змінювати структуру чи управління державою, але звіщати людям Христа» (Лист до Церкви в Китаї, п.4).
Отже, Церква домагається для себе права й свободи звіщати Євангеліє: вузько політичні питання не входять до її місії. Розбудова справедливого суспільного та державного правопорядку є завданням, насамперед, політики, але, оскільки вона також є, одночасно, першочерговим загальнолюдським та моральним завданням, Церква має обов’язок зробити свій особливий внесок через очищення розуму, етичне формування, пророчий голос, іноді, коли це необхідно, конструктивно критичний.
Венедикт XVI в листі до Церкви в Китаї неодноразово стверджував, як і його попередник, що Святий Престол відкритий на діалог з владою Китайської Народної Республіки. Він висловив сподівання «вже скоро побачити започатковані конкретні шляхи комінікації та співпраці між Святим Престолом і Китайською Народною Республікою», адже «дружба живиться контактами, взаємоподілом почуттями в радісних та сумних ситуаціях, солідарністю, взаємною допомогою» (п. 4). Ніколи не забуваючи, з одного боку, про компас віри та душпастирську мудрість, а з іншого – про смиренне пізнання складності дотичних питань, необхідно шукати вирішення існуючих проблем, долаючи стан постійного конфлікту із законною цивільною владою (там же).
Слідуючи в дусі послідовності в цьому напрямку дій та папського навчання, Папа Франциск прагне й далі продовжувати старання на користь діалогу. А тому закликає бути витривалим в офіційних переговорах з китайським урядом, з усіма необхідними розсудливістю та розрізненнями, але також з далекоглядністю та невтомною наполегливістю, що народжуються з уповання на Бога. Цим, серед іншого, й пояснюється те, чому Святий Отець при різних нагодах висловив прагнення відвідати велику китайську державу та зустрітися з Президентом Китаю.
Переклад: о. Тимотей Т. Коцур, ЧСВВ
—————
Це стаття із серії публікацій, присвячених діалогові між Святим Престолом та Китаєм, приготованої редакцією VaticanNews у співпраці з Державним Секретаріатом. Зазначимо, що саме сьогодні, 30 червня 2018 р., припадає 11-та річниця згаданого листа Папи Венедикт XVI до Церкви в Китаї.
About The Author
