«І так будемо з Господом завжди»: Аудієнція з Папою 15 жовтня 2014 р.

Сьогодні на загальній аудієнції Папа Франциск заохочував до життя присутністю Ісуса Христа і до гарячого прагнення Його приходу (повний текст катехези).

Дорогі брати і сестри, доброго дня!

Ми говорили про Церкву, про святу нашу Матір, ієрархічну Церкву, люд Божий, що мандрує.

Сьогодні прагнемо поставити собі запитання: що станеться з Людом Божим наприкінці часів? Що буде з кожним із нас? На що нам сподіватись? Апостол Павло потішив християн Салонік (Солунь), які ставили ті самі питання і після його повчання висловили таку думку, яка належить до найпрекрасніших у Новому Завіті: «і так будемо з Господом завжди» (1Сол 4,17). Чи ви вірите у це? Мені здається, не дуже… Вірите? Повторімо це разом тричі: «так будемо з Господом завжди».

Знаменним є те, як св. Йоан у книзі Одкровення продовжуючи інтуїцію пророків описує остаточну реальність, словами: «І побачив я місто святе, Єрусалим новий, що сходить з неба від Бога, приготований, мов наречена, прикрашена для мужа свого» (Одкр 21,2). Саме це нас чекає! Цим і є Церква: людом Божим, який іде за Ісусом і який з дня на день готується до зустрічі з Ним, як наречена з нареченим. Це не лише слова: це будуть у прямому сенсі цього слова заручини! Так відбувається тому, що Христос стаючи людиною, як і ми, та роблячи з нас усіх єдине ціле з собою, через свою смерть і воскресіння насправді заручився з нами і зробив з нас як люду свою наречену. Це ніщо інше як виконання плану єдності і любові, написаним Богом під час цілої історії – історії люду Божого і також особистої історії кожного з нас. Це Господь реалізує цей план.

Також є інший елемент, який нас потішає ще більше і відкриває нам серце: Йоан говорить, що в Церкві, нареченій Христа видно «Новий Єрусалим». Це значить, що Церква не лише наречена, а покликана стати містом – символом співіснування і людських відносин в повному значенні цього слова. Як же прекрасно, аж захопливо, згідно з іншим винятково переконливим образом Одкровення, всі люди і народи зібрані в тому місті, як у наметі, буде це «святиня Найвищого» ( пор. Одкр 21,3)! А в цьому славному контексті не буде більше жодної самотності, зловживань або різниці суспільної, етнічної чи релігійної природи, але всі будемо одне в Христі.

Перед обличчям тої неймовірної та чудесної перспективи наше серце може бути зміцнене надією. Бо християнська надія не є лише прагненням, бажанням, оптимізмом: для християнина надія є очікуванням, ревним, пристрасним очікуванням остаточного виконання таємниці, таємниці любові Бога, у якій ми відроджені і яку вже переживаємо. Це очікування когось, хто невдовзі прийде: це Христос Господь, Який стає щоразу ближчий нам, день у день, і Котрий приходить, щоб нас привести до повноти своєї єдності і миру. Отже, завданням Церкви є підтримування світла і виразне вказування на те світло надії, щоб вона могла сяяти як знак спасіння і освітлювати цілому людству дорогу на зустріч з милосердним обличчям Бога.

Дорогі брати і сестри, очікуймо, що Ісус повернеться! Церква-наречена очікує свого нареченого! Маємо щиро задати собі питання: чи ми справді є свідками тої надії? Чи наші спільноти й надалі живуть присутністю Господа Ісуса і ревним очікуванням на Його прихід, чи теж здаються стомленими, обтяженими працею? Чи й нам загрожує брак оливи віри, радості? Будьмо чуйні!

Закликаймо Діву Марію, матір надії і Царицю Неба, щоб завжди нас зберегла в поставі слухання і очікування, щоб ми вже зараз могли бути наповнені любов’ю Христа і одного дня могли мати участь в нескінченній радості, у повній єдності з Богом. І ніколи не забувайте, що : «так будемо з Господом завжди». Повторімо ще раз тричі «так будемо з Господом завжди». Дякую.