Італія вже по суті постхристиянська. Так стверджує міланське видання

Італія фактично постхристиянська, вважає міланський католицький щомісячник “Il Timone”, посилаючись на власне дослідження, з якого випливає, зокрема, що понад 37 % мешканців цієї країни вважаються невіруючими.

Інше італійське видання “Il Giornale”, коментуючи оприлюднені дані, нарікає, що “недостатньо присутності Ватикану [на італійській землі] і того факту, що нашу країну вважають колискою християнства”. Про це пише wiara.pl.

Опитування, проведене місячником у співпраці з дослідницьким центром Euromedia Research доктора Алессандри Гізієрі, також показало, що лише 13,8 % всіх італійців, більшість з яких літні, регулярно відвідують церкву. Серед тих, хто вважає себе віруючими, лише 33 % стверджують, що відвідують церкву принаймні раз на місяць і ходять до сповіді принаймні раз на рік, тоді як 32% не знає, що таке Євхаристія, а йдеться ж про таїнство, встановлене Господом Ісусом під час Тайної Вечері.

Не менш тривожними, особливо для майбутнього Церкви, є й інші дані. Наприклад, лише менше 60% від практикуючих католиків знають, що таке сповідь, а 66% цієї групи плутає або не знає терміну “воскресіння тіла”, а 20 % вважає, що гріх — це “просто зло, заподіяне іншим людям”. Щодо етичних питань, починаючи від абортів і закінчуючи одностатевими “шлюбами”, практикуючі католики дотримуються, по суті, “світських” поглядів, але всередині цієї спільноти існує певний спротив “сурогатному материнству” (найманню жінок для народження дітей для подружніх пар, які не можуть мати дітей) і легалізації наркотиків.

Молитва залишається дуже поширеною практикою – кожен п’ятий віруючий каже, що молиться щодня і 96 % роблять це майже так само часто. 70 % з-посеред тих, які регулярно відвідують церкву, вірить в існування диявола.

Наведені вище дані схожі на дані соціологічного дослідження, оприлюдненого у 2021 році Конференцією єпископів Італії, через 25 років після публікації дослідження 1995 року “Релігійність в Італії”. Воно також у вказувало на зменшення відвідуваності Святої Літургії раз на тиждень з 31,1 % до 22 %, тобто за період 1995-2020 років (останній рік перед пандемією коронавірусу) воно знизилося на 9 відсотків. На думку видання, участь у недільній літургії стає “все більш рефлексивною, медитативною а, отже, більш проблематичною”. Але навіть у цих дослідженнях молитва залишалася важливим фактором.

Шукаючи вказівок на майбутнє, “Il Timone” звернувся за коментарями щодо цих даних до ряду провідних людей Церкви: від Кіко Арґуелло – творця Неокатехуменальної Дороги, до о. Джуліо Масперо з прелатури Opus Dei після Давіде Проспері, президента Братства Сопричастя та Визволення.

Британський історик Крістофер Доусон писав у 1956 році, у період, який у всіх відношеннях відрізнявся від теперішнього, про секуляризацію, що “завдання християнської освіти полягає у відновленні втрачених контактів і встановленні зв’язків між релігією та сучасним суспільством, між світом духовної реальності та світом соціального досвіду. Звісно, що це не те, що зазвичай розуміють як освіту, що, як правило, міститься в суворих рамках шкіл та іспитів. Однак навчання не може багато зробити, якщо за ним не стоїть культура, а католицька культура за своєю суттю гуманістична, бо ж немає нічого людського, що не входило б у її сферу і якимось чином до неї не належало.

Нещодавно Франциск нагадав, що секуляризм “уже давно змінив спосіб життя сучасних чоловіків і жінок, залишивши Бога ледь не на задньому плані”, так що “Його Слово більше не здається компасом, який визначає напрям життя, основні вибори та людські і суспільні взаємини”.