«Із питання – «хто головний у сім’ї», випливає питання прийняття рішень і відповідальності за них», – психолог Лідія Кондратик
Питання «хто в сім’ї головує – чоловік чи жінка?» рано чи пізно постає фактично у кожній родині. Чому важливо розуміти його природу у великих і малих справах, стратегічних і повсякденних рішеннях спільноти, якою є сім’я? Перш за все, щоб запобігати ніби несподіваним вибухам, конфліктам «на рівному місці», які насправді визрівали і плекалися роками, – саме через це нерозуміння. Про це у щовівторковій програмі «Психологічна порадня» – християнський психолог Лідія Кондратик.
Із питання – «хто головний», неминуче випливає питання прийняття рішень і відповідальності за них. Що це означає в сім’ї, між чоловіком і дружиною? Чоловіки й жінки по-різному сприймають і переживають цю відповідальність і процес прийняття рішення – в силу своєї природи, перш за все психоемоційної.
Психолог пояснює цю різницю на побутовому прикладі – родина вирішує, як і де провести відпустку. Жінка, на її думку, місяць обмірковуватиме це, безумовно, важливе питання, співставлятиме всі можливі і бажані варіанти, страждатиме, на чому саме застановитися, перевірятиме і знову повертатиметься до відкинутих варіантів, і, врешті, прийнявши рішення, все одно сумніватиметься. Все це, звичайно, потребує енергії і сил. Проте і це не кінець, бо після відпустки жінка починає виставляти собі оцінку – чи справді все було так, як вона розраховувала й хотіла? Отже – додаткова хвиля переживань щодо невідповідності очікувань і результату, внутрішнього страху цієї «поганої оцінки» з боку рідних і, головне, себе самої.
«Вибір забирає багато енергії: наша проблема – занадто великий вибір і можливості, – стверджує пані Кондратик. – Наші попередники ніколи такого не мали і задовольнялися тим, що було. А зараз заходиш в магазин – і очі розбігаються… Але чим більший вибір, чим більше альтернатив, тим менше задоволення».
Чоловік питання «куди поїхати з родиною влітку» сприймає як постановку задачі із певними вихідними даними – як от, фінансові можливості, власні уявлення про вдалу відпустку, побажання дружини/дітей тощо. Обмірковує і приймає рішення. Коли рішення прийнято і вибір зроблено, зазвичай, заспокоюється і більше не думає про це, не продовжує прокручувати ще сотню потенційних варіантів, як це робить жінка, не тратить на ці роздуми час, сили і енергію.
Проте у цій схемі є нюанси. Наприклад, жінка часто незадоволена вибором чоловіка – мовляв, не того вона хотіла, чоловік неправильно зрозумів, не дослухався до побажань чи порад, «щось (чи й все) не так». Зовні вона може навіть згоджуватися й коритися, але внутрішньо прокручуватиме сценарій «я зробила б краще». Так визріває невдоволення, роздратування. Чому? Психолог вважає, що причиною є свідома чи несвідома конкуренція між чоловіком і жінкою – хто кращий/правіший/розумніший, а отже, головніший і має право вирішувати. Власне, йде реальна боротьба за головування у сім’ї, яка забирає багато сил, енергії, нервів, і в результаті якої часто руйнується і сім’я, і особистості її членів.
Саме тому так важливо визначити сфери відповідальності, а отже і того, хто ставить остаточну крапку у прийнятті рішення – зокрема, щодо спільних родинних справ. І, що важливо, поваги і до цього рішення, й до того, хто його приймає. Це зовсім не означає, що не має бути обговорення, що рішення, по суті, не є спільним, тобто таким, що враховує інтереси і побажання усіх членів сім’ї – навпаки. Якісь речі – сфера відповідальності жінки, якісь – чоловіка, проте у кожній із них остаточну крапку має ставити хтось один. Колективна відповідальність, як правило, веде до безвідповідальності і хаосу.
«Сильний, розумний і мудрий чоловік завжди буде радитися з дружиною, – каже пані Кондратик. – Але коли чоловік ставить остаточну крапку і бере на себе відповідальність, мудра жінка прийме це рішення, навіть якщо воно їй не дуже подобається. Вона скаже «все добре», навіть якщо щось піде не зовсім так. Це – та покора, про яку ми говоримо, коли беремо шлюб, обіцяючи одне одному любов, вірність, чесність, а жінка – й покору, визнання чоловіка главою сім’ї. Упокоритися – означає зменшити свою гординю, довіритися чоловікові, а отже – проявити свою любов…»
Що це означає? Зокрема, визнання спроможності чоловіка, віру у те, що він впорається із поставленим завданням. Важливо розуміти також ставлення чоловіків до невдач і помилок: з одного боку, вони сприймають їх як негативний зворотній зв’язок, частину шляху, певний досвід, застанову більше так не робити. З іншого – надмірна критика й акцентування на невдачі зі сторони інших (і в першу чергу, дружини) закладають думку про неспроможність, неуспішність, невпевненість у собі.
Чи означає це, що не потрібно вибачатися (і вибачати) за зроблені помилки? Ні. Зрілість особистості – і чоловіка, й жінки, полягає також і в тому, щоб вміти вибачати й вибачатися. В тому числі, перед дітьми. Неформальне визнання своєї неправоти і прийняття щирого вибачення – ознаки здорових стосунків і в подружжі, і між батьками й дітьми.
«У шлюбі, в сім’ї є три «чарівні» слова, які допомагають її зберегти – «дякую», «прошу» і «вибач», – каже психолог. – Так, можливо, щире «вибач» не виправить помилку, не поверне зробленого, але воно допоможе зберегти стосунки. Проте формальне вибачення, без внутрішнього визнання й прийняття, мало що змінить. На жаль, у нас немає загальної культури вибачення у сім’ї: зазвичай, люди не мають таких прикладів у батьківських сім’ях, і переносять такі стосунки у власні родини, де чоловік і дружина не просять пробачення одне в одного, де батьки не вибачаються перед дітьми й навпаки…»
Повністю стрім програми можна подивитися тут:
About The Author
