Кардинал Мюллер: У справі Лютера сьогодні велика плутанина

Сьогодні щодо Мартіна Лютера є велика плутанина, і треба чітко вказати, що з точки зору вчення Церкви це була не реформа, а революція – повна зміна основ католицької віри, зауважив Ґерхард Мюллер, реагуючи на численні нещодавні висловлювання про ініціатора Реформації. Кардинал Мюллер, донедавна префект Конгрегації віровчення, підкреслив, що це неправда, наче Лютер мав наміри просто боротися з практикою індульгенцій або з гріхами ренесансної Церкви.

У написаній 1520 року книжці «De captivitate Babylonica ecclesiae» («Про вавилонський полон Церкви») вже добре видно, що «Лютер відкинув усі принципи католицької віри, Писання, Апостольської традиції, вчення Пап, Соборів і єпископату», зазначив німецький кардинал. Лютер розірвав концепцію послідовного розвитку християнського вчення, знехтував таїнствами, а призначення єпископів потрактував як вигадку Папи.

Кардинал Мюллер нагадав, що сакраментальна ієрархія в союзі з Наступником Петра – це суттєвий елемент Церкви, започаткованої самим Христом. Оновлення цього аспекту полягає у відновленні віри, досвідчуваної у благодаті, звичаїв, етики, духовного життя й моралі, а не у створенні нової Церкви. Тому неприпустимо вважати, що реформа Лютера була проведена під дією Святого Духа. Навпаки, вона протистояла Духові, бо Святий Дух не може суперечити собі. Сьогодні на Лютера дивляться з надмірним захопленням, не знаючи його теології та катастрофічних наслідків його руху. Можна позитивно оцінити Лютерову добру волю та пояснення основних таємниць віри, та ніяк не його промови проти католицької віри, ієрархічної й апостольської структури Церкви.

Не треба вважати, що Лютер спочатку мав добру інтенцію й тільки жорстоке ставлення Церкви зіпхнуло його на неправильний шлях. Це неправда, пише кардинал Мюллер. Намір Лютера полягав в тому, щоби боротися з індульгенціями, але його метою були індульгенції не самі собою, а як частина Таїнства Покаяння. Так само хибна думка про те, що Церква відмовилася від діалогу з Лютером. Можна дискутувати про спосіб цього діалогу, але щодо суті доктрини варто констатувати, що влада Церкви не помилилася.

Також кардинал підкреслює, що особисті помилки, гріхи людей Церкви не можна плутати з помилками, пов’язаними зі вченням і таїнствами. Той, хто це робить, вважає Церкву інституцією, сформованою людьми, і заперечує принцип, за яким Сам Ісус заснував Церкву й беріг її, передаючи віру і благодать у таїнствах через Святого Духа. Його Церква – це не просто людська організація; це Тіло Христове, в якому існує непомильність Собору і Папи в певних окреслених обставинах. Однак сьогодні маємо плутанину й цілковите нерозуміння порядку речей, коли вважають, наче Папа непомильний у приватних висловлюваннях, а помиляються Понтифіки, які протягом усієї історії проповідували католицьку віру.

Колишній префект Конгрегації віровчення визнає, що сьогодні, через 500 років після Лютера, ми прагнемо до примирення. Однак його не можна досягнути, жертвуючи правдою та спонукаючи до плутанини. Зрозуміло, що Церква прагне хороших стосунків із некатоликами, щоби привести їх до повної єдності з католицькою ієрархією, зокрема через прийняття апостольської традиції відповідно до католицької віри. Але зовсім інша річ – нерозуміння чи навіть фальсифікація того, що сталося 500 років тому, додав кардинал Мюллер.

Джерело: Католицький медіа-центр