Команда Трампа в обороні своєї імміграційної покликається на св. Тому Аквінського?

Зіткнувшись з критикою стосовно імміграційної політики, команда Дональда Трампа вдалась до неочікуваного кроку – на захист позиції Трампа стосовно мігрантів використовують аргументи, взяті із «Summa Theologica» св. Томи з Аквіну.

Близький до Трампа інформаційний ресурс Breitbart опублікував статтю під назвою «Why Saint Thomas Aquinas Opposed Open Borders», яку підписує д-р. філософії Томас Д. Вільямс, професор етики, постійний науковий співробітник Центру з питань етики і культури Католицького Університету Нотр-Дам.

Пропонуємо до Вашої уваги кілька основних моментів з цієї статті.

Згідно зі св. Томою Аквінським – вчителем Церкви, кожна нація має право сама визначити, яких іммігрантів вона бажає прийняти, й у відповідності до цього будувати свою іммігрантську політику.

Св. Тома з Аквіну пригадує, що народ Ізраїля в Старому Завіті не ставився однаково до всіх іммігрантів. Представників деяких народів ізраїльтяни не приймали через їхній антагонізм стосовно народу Ізраїля. Навіть Тора приписує, що представники деяких народів можуть бути інтегровані в ізраїльський народ у третьому поколінні, зокрема єгиптяни та едомії. Представники ж інших народів, з якими стосунки були в край ворожими – аммонії та моавитяни не могли ніколи бути інтегрованими в народ Ізраїля. Більше того, амаликитяни мали бути не лише назавжди виключені з можливості стати ізраїльтянами, ізраїльтянам заборонялося навіть спілкуватися з ними, більше того, на Ізраїль накладався прямий обов’язок знищити цей народ.

Для св. Томи це було цілком раціонально й оправдано – по-різному ставитись до різних народів з огляду на їхню культуру та їхні стосунки з Ізраїлем. У своєму надзвичайно детальному коментарі св. Тома Аквінський також розрізняє три категорії іммігрантів у Старому Завіті.

Перша категорія – «іноземці, які подорожують Ізраїлем як подорожні», – на думку професора Вільямса, це відповідає сучасним відвідувачам з туристичною візою.

Друга категорія – «ті, які прийшли в землю Ізраїля жити як приходні», – професор Вільямс прирівнює їх до іноземців, які, не маючи громадянства, живуть в країні. В американських реаліях це – власники так званої «зеленої карти».

Третя категорія – «ті, кого прийняли в спільноту народу Ізраїля і допустили до Богослужіння», тобто, повноправні громадяни. Проте, як зауважує професор Вільямс, св. Тома Аквінський пише, що ізраїльтяни не приймали відразу в свою громаду, а щойно в другому чи в третьому поколінні.

Причиною такої поведінки св. Тома вважав те, що якби іноземцям відразу після їхньої інтеграції в ізраїльське суспільство було дозволено брати участь у вирішенні питань народного життя, то це могло породити чисельні небезпеки. Оскільки, як вважав св. Тома Аквінський, іноземець, не маючи в серці прагнення спільного народного добра, міг би спробувати вчинити щось, що було б великою небезпекою для народу, який його прийняв.

Тома Аквінський, як стверджує професор Нотр-Даму, вчив, що для того, щоб іноземець міг стати повноправним громадянином, він має пройти повну інтеграцію в національне життя, мову, звичаї, культуру й релігію.

Той, хто не є повністю інтегрованим, навіть не з своєї вини, якщо вони не знають народної історії, навіть з найщирішими бажаннями, не можуть приймати потрібні рішення для майбутнього добра держави й народу.

Згідно з вченням св. Томи з Аквіну, в питаннях імміграції є обов’язок в першу чергу керуватися питанням національної єдності й питанням загального добра народу. На думку професора Вільямса, сучасні творці політики мали би частіше звертатися до досвіду минувшини, до творів великих святих і вчених минулого. Так, для прикладу, на переконання д-р. Вільямса, св. Тома з Аквіну показує нам, що второпне розрізнення між культурами і народами автоматично не означає несправедливу дискримінацію чи упередження.