“Кожна родина може створити свій вертеп…” – о. Богдан Тимчишин

На столі вже пахнуть пампушки із часниковою підливкою, холоне пісний борщик із грибними вушками, доноситься аромат меду із куті, іскриться щедро налитий соковитий узвар. А за вікном, попри хурделицю, доноситься «Слава во вишніх Богу». І так, як ніколи більше в році, на темному покривалі неба мерехтять зорі. Настає найбільш таємнича і загадковіша ніч у році, в яку на світ народжується його Спаситель.

Напевно, саме такий спомин Різдвяної ночі зі свого дитинства кожен із нас плекає у своєму серці. Спомин родинного Різдвяного свята…

Про родинний аспект Різдва розповідає о. Богдан Тимчишин, голова Комісії УГКЦ у справах родини.

Коли поглянемо на біблійний контекст свята, то бачимо, що Ісус народився в родині. Якою постає нам Пресвята родина Йосифа, Марії й Ісуса?

Святі Йосиф, Марія й Дитятко Ісус були Пресвятою родиною, а не сім’єю. Бо святий Йосиф був не чоловіком Марії, а її опікуном. Ніхто не знає, до якого часу Йосиф супроводжував Марію та Ісуса. Святе Письмо про це не говорить. Однак у Євангелії від Луки востаннє згадується постать Йосифа тоді, коли вони з Марією шукали дванадцятирічного Ісуса в Єрусалимі. Знайшовши Його в храмі, вони запитали: «Дитино, чому ти це так зробив нам? Ось батько твій і я, боліючи, тебе шукали» (Лк. 2, 48-50).

Як плекався цей родинний контекст свята в українському народі?

Ми знаємо, що в давній українській родині Різдво було зібранням поколінь. І навіть коли поглянути на Різдвяний піст і ті свята, які є в ньому, зокрема день пам’яті святого Романа й святої Катерини, то можна сказати, що й вони були родинними. До прикладу, традиція вечорниць, які відбувалися під час посту, коли не було польових робіт. Молодь також прагнула збиратися і пізнавати одне одного ближче. Місце проведення вечорниць теж не було простим. Обиралася та хата, де були поважні господарі – люди, які прожили в подружжі певну кількість років і могли поділитися досвідом свого подружнього життя з іншими.

У неділю перед Різдвом, неділю Святих отців, ми чуємо Євангеліє про родовід Христа. Таким чином Церква прагне вказати на значення розуміння свого родоводу. Родовід Христа є прикладом для нас того, як ми повинні прожити життя, щоб про наш родовід пам’ятали. Четверта заповідь каже: «Шануй батька й матір й довго житимеш», а довголіття в часи Христа полягало в перенесенні імені з покоління в покоління. Неділі підготування до Різдва вже показують чоловікові й жінці, як вони повинні прожити життя, аби їх пам’ятали. Бо їхнє ставлення одне до одного залишається в пам’яті нащадків. Цю пам’ять діти будуть передавати вже своєму подружжю, згадуючи своїх батьків. І навіть коли батьків покличе Бог до себе, то нащадки, згадуючи їх мудрість, молитимуться за них. Свято Різдва єднає покоління.

Маленький Ісусик приходить на світ тихо, спокійно…

Так. Коли поглянемо на прихід Христа, то бачимо, що все відбувалося ніби наперекір Його народженню. Йосиф іде до Вифлеєма, адже відбувається перепис, і він повинен повернутися туди, звідки походить. Бачимо, що місця для них з вагітною Марією не знаходиться для ночівлі, бо Вифлеєм на той час був маленьким містом. Тому й зупинилися вони у вертепі. Холод, незручність – такими були обставини народження Бога. Гадаю, у такий спосіб Бог прагне кожному сказати, що кожен із нас може створити подібний вертеп. Кожна людина у своєму серці може створити вертеп, аби зустріти живого Бога і принести Його у свою родину.

А як сучасна українська родина повинна прийняти народження Спасителя? Так само тихо, як і народився маленький Ісус?

Ми знаємо, що в тиші у вертепі стається щось особливе. У спокої Бог воплочується. Так само і ми повинні зустрічатися з Богом, який прагне тиші і спокою в молитві. Тому, помолившись, у тиші, люди сідають вечеряти, згадують рік, який прожили. На Заході України перед вечерею господар заносив до хати сіно, яким застеляли стіл і яке стелили під столом. Я, коли був малим, то бігав по цьому сіні, шукаючи в ньому горіхи і яблука, які батьки там клали. Максим Ісповідник навчав, що Бог став людиною, аби людина могла стати Богом. Бог приходить до найменшого, найбільш незахищеного, аби відчути те, що ця людина пережила, аби вона відчула Його присутність.

У Різдві ми бачимо і те, як в родині повинні ставитися до дару материнства.

Жінка, яка народжує, переносить біль. Та коли народжується дитина, цей біль моментально забувається. Лікарі кажуть, що тоді жінка перебуває в стані афекту. Сьогодні не всі відкриті на те, аби запросити дитину у світ. Багато відмовляються від батьківства, бо не мають кар’єри, будинку… Та в чому щастя людини? Найперше, у Бозі, бо Він приходить і дає сім’ю. Сім’я може бути небагатою, але коли вона є разом і бачить Бога між собою, тоді її члени є щасливими. Бог через воплочення прагне показати, що є нашим щастя, – Його присутність, міцна сім’я.

А як, на ваш погляд, родина повинна нести звістку у світ про те, що Спаситель народився?

Першими, хто побачив народження Христа, були ангели, які сказали: «Слава во вишніх й на землі мир». Тобто це свято несе зі собою мир і спокій. Але в чому полягає мир? Багато сімей сьогодні є в замішанні. І навіть ті сім’ї, що мають все, часом є неспокійні. Мир є невід’ємною частиною життя в сім’ї. Коли поглянемо на Святе Письмо, то воно переповнене пошуком миру. Щоб нести Бога, ми повинні знайти мир у собі. У Різдві бачимо, що Бог відкрився пастухам і мудрецям, – тим, що шукали Бога і з вірою йшли за Ним, і таким чином стали співучасниками того дійства. Кожна людина повинна передавати ту радість народження Божої Дитини іншим.

Оскільки ми вважаємо, що Йосиф та Марія були не сім’єю, а родиною, то чи можемо вважати, шо Ісус був для них не кровною, а прийомною Дитиною?

Йосиф, як описує Святе Письмо, був старшим чоловіком. Марія була ще молодою дівчиною 14-16 літ. Із самого початку Йосиф хотів Марію таємно відпустити, щоби вона народила дитину і не стала джерелом каменування. Бо в євреїв, якщо жінка мала дитину не від свого чоловіка, то її потрібно було каменувати. Та ангел йому з’являється і каже не боятися і взяти Марію собі, бо те, що від неї народиться, – зачате від Духа Святого. Йосиф і Марія є прообразом тих батьків, які беруть дітей на виховання. Йосиф приймає дитину і не вважає її не своєю. Коли у дванадцять років Христос губиться в храмі, він каже: «Чому ти так вчинив? Батьки за тебе хвилюються». Звичайно, не так багато сімей приймають до себе інших дітей. Та кожна сім’я, коли в ній є діти, які з часом одружуються, стає прийомною. Скажімо, коли донька виходить заміж, то вона одружується із хлопцем, який стає її чоловіком, а цей чоловік тоді, стаючи зятем, стає й сином. Батьки повинні дивитися на тих осіб, які одружуються з їхніми дітьми, як на рідних дітей.

Третього дня Різдва ми святкуємо пам’ять первомученика Стефана, який, як відомо, був дияконом. На якому місці в родині повинно бути служіння одне одному?

Цей первомученик був хлопцем, дияконом, який служив там, де була найбільша потреба, за що й зазнав мученицької смерті. Служіння в сім’ї повинно бути відкритим, щирим, гідним, таким, що, можливо, інші не оцінять і каменують, як Стефана. Нікому не подобається, коли йому кажуть правду. Ми в сім’ї не просто повинні захоплюватися одне одним і не говорити правди. Приклад диякона свідчить, що ми повинні говорити правду, коли людина робить щось недобре, а не ставати співучасником її поганих справ.

Руслана Ткаченко