Ліван: беатифікація патріарха Іллі, діяча духовного та національного відродження
У Лівані проголошено блаженним маронітського патріарха Іллю Гоєка. Урочисте богослужіння відбулося в патріаршому осідку в Дімане, де декрет Папи Лева XIV проголосив Префект Дикастерії у справах визнання святих кардинал Марчелло Семераро.
Маронітська Церква та весь Ліван святкують проголошення блаженним патріарха Іллі Гоєка. В суботу, 25 липня 2026 р., в Дімане, літньому патріаршому осідку, кардинал Марчелло Семераро, Префект Дикастерії у справах визнання святих, представляючи Папу Лева XIV, зачитав декрет про визнання його блаженним Католицької Церкви. Це сталося під час Євхаристійного богослужіння, яке очолив Блаженніший Бутрос Бшара Раї, Антіохійський патріарх Маронітської Церкви.
На дорозі покликання
Еліас Гоєк, якого визнають як одного з натхненників «Великого Лівану» та духовну постать, що глибоко позначила історію країни, народився 4 грудня 1843 року в Гелті на півночі Лівану, у маронітській родині, вкоріненій у горах, де церковне життя та зв’язок із землею є нероздільними. У віці восьми років вступив до школи Святого Івана Маруна в Кферхі, потім перейшов до семінарії в Ґазірі, а в 1866 році патріарх Булос Массаад (1806-1890) відправив його для завершення богословської освіти до Риму. Тут 5 червня 1870 року він був висвячений на священника та отримав ступінь доктора теології, після чого повернувся на батьківщину, ставши секретарем патріарха Булоса. Вже в ці роки він задумувався про створення жіночого згромадження апостольського характеру, яке б служило людям на периферіях заради Євангелія.
Єпископське служіння
У 1889 році о. Еліяс був призначений патріаршим вікарієм і титулярним єпископом Араки, отрамавши 14 грудня єпископське рукоположення. Під час цього служіння дбав про церковне управління, розвиток катехизації та виявляв турботу про соціальні проблеми ліванців. У 1895 році в Джбейлі він разом із матір’ю Розалі Наср та сестрою Стефані Кардуш заснував Згромадження маронітських сестер Святої Родини – перший жіночий інститут богопосвяченого життя апостольського характеру в Маронітській Церкві, який присвятив себе освіті, всебічному розвитку людини та євангелізації.
На патріаршому престолі
7 грудня 1899 року Еліаса Гоєка було обрано 72-м маронітським патріархом Антіохії, і він очолив Церкву в епохальний період: занепад Османської імперії, криза Першої світової війни, виникнення нових національних прагнень у Леванті. У 1908 році патріарх заснував санктуарій Ліванської Богоматері в Гаррісі. В 1916 році, під час війни, коли голод спустошував країну, він розпорядився відкрити двері монастирів, щоб приймати голодних, незважаючи на релігійну приналежність. Османська влада ухвалила рішення про його депортацію, якої вдалося уникнути завдяки втручанню Папи та австро-угорської дипломатії.
Біля витоків становлення державності
Таким чином, у очах своїх сучасників патріарх стає не лише духовним провідником, а й захисником народу та його гідності. У 1919 році він представляв Ліван на Версальській мирній конференції, очолюючи делегацію, яка вимагала незалежності та визнання «природних та історичних кордонів» країни відповідно до статті 22 Статуту Ліги Націй. 1 вересня 1920 року на балконі будівлі французького мандатного уряду в Бейруті генерал Ґуро проголосив створення держави Великий Ліван, що включала гори, рівнини та вихід до моря; за історичними даними, праворуч від нього стояв патріарх Ілля Гоєк, оточений видатними діячами та представниками різних спільнот.
Участь у громадському житті – моральний обов’язок
Серед найважливіших творів Патріарха – Апостольський лист «Любов до батьківщини», опублікований в 1930 році, в якому Гоєк закликає кожного громадянина не ухилятися від відповідальності перед країною: «Незалежно від того, чи ти простий, чи великий, тобі не дозволено ухилятися від долі нації та розвитку суспільства, до якого ти належиш», – пише він, пов’язуючи любов до батьківщини зі справедливістю щодо інших та сприянням загальному благу. У тому ж тексті він стверджує, що «хто відмовляється допомагати своїй країні, той грішить не лише проти лагідності, а й проти справедливості», підкреслюючи, що участь у громадському житті належить до моральних обов’язків християнина.
Останні роки і прослава
В останні роки свого життя патріарх Ілля пильно стежив за розвитком маронітського згромадження Святої Родини, затвердивши в 1928 році його статут та підтримуючи своїх черниць словами втіхи й підбадьорення. Він помер у ніч на Різдво, 24 грудня 1931 року, у патріаршому осідку в Бкерке, а його прах спочиває в Ібріні, в каплиці згромадження, яке він заснував, ніби закріплюючи в цьому місці зв’язок між патріаршим служінням, богопосвяченим життям та освітньою місією.
Чудо, визнане для беатифікації, стосується зцілення у 1965 році Наєфа Абу Ассі, друзького офіцера ліванської армії, який страждав на важке захворювання хребта. Згідно зі свідченнями, він прокинувся повністю здоровим після того, як побачив уві сні Патріарха. Рішення Папи Лева XIV про схвалення беатифікації Еліаса Гоєка, яке у 2019 році було випереджене визнанням його геройських чеснот Папою Франциском, вписує цю постать у великий ряд ліванських святих – таких як Шарбель Махлуф – яких Церква пропонує як універсальні зразки євангельського життя.
Джерело: Vatican News
About The Author
