Луцька дієцезія РКЦ: дякуємо за 25 років повернення катедри

Хвиля ювілеїв котиться Україною. Цей рік є багатим на події і річниці. Не є виключенням Луцька дієцезія.

Ця дієцезія на північному-заході України є сама по собі невелика. Як територіально, так і за кількістю вірян та духовенства. Охоплюючи територію двох областей (40 190 км2, Волинська і Рівненська області) вона нараховує 30.000 католиків латинського обряду, 29 священиків та 33 парафії, на території дієцезії служать богопосвячені особи з 6 згромаджень. Таку інформацію подає дієцезіальна сторінка. Однак ці землі добре пам’ятають велику кількість незламних свідків віри – священиків і мирян, які зберегли дар віри для наступних поколінь.

За цих свідків, за всі Божі благодаті, за 25-річницю повернення катедри дякували у суботу, 25 червня, у Луцьку. Серед славних сповідників Христа – єпископ луцький Слуга Божий Адольф Петро Шельонжек (1865-1950), о. Владислав Буковінський, о. Броніслав Джепецький, о. Йосиф Кучинський та інші. Однак, не бракує і у сучасному світі пастирів, які частину свого життя віддали служінню пастві на Волині, аби відродити Христову Церкву.

Вважається, що Луцька дієцезія чи не найбільше постраждала від атеїстичної політики радянської влади. Довгий час всі храми тут були закриті і священиків не було. Фактично вірян треба було збирати «по крихтах», а за кожен храм – боротися.

Щодо катедри у Луцьку, то у 1948 році вона закрила свої двері для богослужінь, і аж до 1970 року використовувалась як склад господарських товарів. Починаючи з 1970 протягом 6 років храм служив як музей історії та атеїзму. У 1991 році святиню вдалося повернути вірянам. Першим настоятелем став о. Людвік Камілевський, який на святковій Євхаристії виголосив проповідь.

Святкова Євхаристія, яку очолив Ординарій єпископ Віталій Скомаровський, стала подякою за дар збереженої віри, за ці 25 років, які катедра відкриває свої двері для вірян, за тих пастирів і богопосвячених осіб, які віддавали і віддають свої сили для духовного відродження Волині.

Особливо зворушливою була присутність братів з інших Церков, з якими римо-католиків єднають теплі братерські відносини: єпископа Йосафата Говери та о. Романа Бегея (УГКЦ), владики Матвія (УПЦКП). Прибув також о. Анджей Пузон, настоятель парафії в Хрубєшові (Польща), яка є «сестринською» парафією катедри. На урочистість також прибули: Постулаторка беатифікаційного процесу Слуги Божого єпископа Шельонжка с. Хіацинта Августинович, Генеральна настоятелька сестер бенедиктинок місіонерок с. Мартина Висоцька, делегатка в Україні – с. Хіацинта Князєва. І, звичайно ж, сестри терезіанки, серцем згромадження яких є луцька катедра.

Відродження католицької Церкви на Волині стало можливим також і завдяки допомозі польських товариств. На урочисту Євхаристію прибули Кшиштоф Савіцький (представник польського консульства) та Кшиштоф Кшивінський (голова товариства “Kresy – pamięć i przyszłość”).

У проповіді о. Людвік Камілевський, перший настоятель луцької катедри, пригадав служіння тих священиків, які плекали віру на Волині, кожного дня «в їх очі заглядала смерть». Священики, які працювали на Волині, в Україні, Білорусії, Казахстані були священиками-мучениками, вірними синами Церкви. За такими священиками йшли люди. І це було сильне свідчення. Варто пригадати хоча б «апостола Казахстану» о. Буковінського, який певний час працював у Луцьку.

Черговим зворушливим моментом стала подяка всім тим, хто протягом цих років служив і служить у катедрі. Подяка була символічною: хліб, серце із зображенням катедри, книга «Завдяки їм» – збірка матеріалів авторства Анатолія Оліха про духовенство і мирян, яким завдячуємо збереження віри на Волині.

Після Євхаристії для гостей був невеличкий фуршет і святковий концерт камерного оркестру «Кантабіле».

Більше фото

Цікавим є свідчення про день святкування та загалом про життя Церкви на Волині отця Василя Плахотки – молодого священника: «Для мене особисто дуже зворушливими були слова о. Людвіка про наших славних попередників. Я мав щастя ще як малий міністрант бачити цю просту віру старших людей, які переживши часи червоної чуми зберегли почуття сакрум, поваги до священиків і вдячності Богу за все.

У наших храмах не було багато парафіян, але ці маленькі групки творили дійсно живі спільноти. Дякую Богу, що мав можливість формуватися як християнин у цих спільнотках: на розарії, на адораціях, на Хресних дорогах і Гірких жалях, а над усе – на Святих Месах.

Це зерно, яке посіяли священики у ті важкі часи – проросло: маємо місцевих священиків, з Рівного, з Ківерець, семінариста зі Здолбунова, я походжу із Сарн. І дай Боже, щоби ми гідно продовжили цю боротьбу за людські душі. Читаючи і слухаючи про життя священиків, які жили і працювали на рідних мені землях зміцнююсь в дорозі до Неба, Господь вчить бути вдячним, забирає нарікання», – підсумував отець Василь.

Католицький Медіа-Центр, фото – Роман Гуменюк