Людський ембріон: хтось чи щось?
У деяких підручниках радянських часів (можливо, і до сьогодні такі існують) можна знайти твердження про те, що людський ембріон має зябра, хвостик і т. д., тобто мало чим відрізняється від ембріонів тварин, якщо й взагалі сутнісно відрізняється. В усному мовленні можна почути, що ембріон людини – це «згусток клітин», частина тіла матері, зайвий відросток на подобу апендиксу або навіть паразит у тілі жінки. Насправді кожній критично мислячій сучасній людині не важко зрозуміти, що мова тут не про науку, тобто не про біологічні факти, а про пристосування науки до наперед визначених висновків. Висновок такий: ембріон людини не треба вважати людиною, бо, як наслідок, потрібно відмовитися від абортів різних видів, експериментів на людських ембріонах, їхнього заморожування, використовування в лікувальних цілях і косметичній індустрії та від усіх інших маніпуляцій. От до такого висновку й потрібно адаптувати науку незалежно від того, що сама в собі вона приходить до інших висновків. Так творяться ідеології. Насправді будь-яка особа зі знанням біології рівня загальноосвітньої школи здатна зрозуміти, що людина від тварини не родиться, що згусток клітин ніколи не стає самостійним живим організмом, що частина людського тіла ніколи не стає окремою людиною, а паразит ніколи не паразитує на організмі того ж виду, що й він. Кожна критично мисляча людина здатна зрозуміти, що так звані «зябра» і «хвостик» – це етапи розвитку людського організму, а не заперечення людської природи. Розвиток людини, як і будь-якого іншого живого організму, поступовий і послідовний.
Якщо хтось розібрався з «біологічною» неправдою щодо того, що людський ембріон не є людиною, тоді йому пропонують «філософські» аргументи на кшталт: «Людський ембріон людина, але не особа», «Невід’ємні права належать людським особам, а не всім людям» і т. д. Зазвичай такі голосні гасла лунають з уст тих, хто навіть не вміє дати визначення поняттю «особа». Трапляється, що такі твердження висловлюють спеціалісти з філософії. Але й тут потрібно пам’ятати слова Й. Г. Фіхте: «Яку філософію обирають залежить… від того, якою є людина». Так також і в філософії можна «пристосовувати» певні твердження до певних наперед заданих висновків. Якщо задати висновок, що людина не є людиною від початку свого розвитку, а стає нею лише після народження, то можна знайти «філософські» аргументи на користь такого твердження. Якщо ж задати висновок, що людина не є людиною навіть відразу після народження, а стає нею після того, як почне критично мислити, то і на користь такого твердження можна знайти «філософські» аргументи. Але чи це справжня філософія? Слово «філософія» з грецької дослівно означає «любов до мудрості». Той, хто любить мудрість, її шукає у правді, тобто прямує до того, щоб пізнати. Якщо ж справа не в пізнанні, а у пристосуванні до наперед відомої «істини», то це не «любов до мудрості», а «любов до хитрості».
Кожна людина, отже, як і кожна подружня спільнота, мала би з повною відповідальністю та щирістю підходити до питання ким чи чим є людський ембріон. Від відповіді на це запитання залежить дуже багато. Надто багато. Якщо людський ембріон людина, то маніпулювання його життям і здоров’ям таке ж неприпустиме, як і маніпулювання життям і здоров’ям народженої людини. Якщо ж він є чимось, а не кимось, то стає дозволеним усе те, що дозволене у ставленні до речей. Не потрібно занадто глибоко знати біологію, ані філософію, щоби зрозуміти, що людський ембріон окремий організм людської природи, а якщо має людську природу, то причасний до всіх прав, які невід’ємно належать буттю в цій природі. Потрібно не стільки глибоких знань, щоби це розуміти, скільки глибоко щирого відношення до питання.
Поза звичайним людським розумом, якого вже достатньо, щоби відкинути фальшиві твердження про «нелюдський» статус людського ембріона, християнам у пошуку правди сприяє також віра. Віра в Бога, який усе премудро сотворив і тримає в бутті, який кладе початок і кінець земному існуванню, який своїм промислом усе охоплює, який невипадково й непомильно діє у світі. Водночас довіра слову Святого Письма, яке стверджує, що людина сотворена на образ Божий (пор.: Бут. 1, 27) і що Бог тче людину в утробі її матері (пор.: Пс. 139(138), 13) та вибирає ще перед заснуванням світу (пор.: Еф. 1, 4), не залишає християнам простору для спекуляцій на тему «людськості» людського ембріона. Людське життя зі сторінок Писання постає настільки величним, що учням Христовим годі навіть ставити запитання про можливість свідомо його руйнувати чи зневажати до чи після народження. Бо й сам Христос-Бог не відмовився стати дитям-ембріоном у лоні Марії. Якщо ніхто не зважується сказати про Нього, що Він не був людиною від зачаття, то чому зважуємось говорити це про інших, сотворених на образ Христа? Цей аргумент використовували зокрема деякі Отці Церкви, говорячи про «людськість» дитини до народження. Християни, отже, сповідують віру в те, що Бог чуває над людиною не лише в її житті в утробному періоді, а ще навіть перед тим, як її сотворено. Без отакого Божого «чування» над своїм образом жодна людина не могла б існувати. Про це стверджував зокрема св. Василій Великий, кажучи, що без Божого провидіння і Його опіки над життям ненародженого останній не міг би вижити і народитися.
Наприкінець треба сказати, що ембріон людини є людиною, тобто кимось, а не чимось. Кимось, кого Бог покликав до існування, наділивши величчю бути Його образом, довіривши певну життєву місію та призначивши до вічності. Жодні псевдо-біологічні та псевдо-філософські аргументи не можуть затьмарити цю правду тому, хто її щиро шукає.
Марія Ярема
доктор морального богослов’я
викладач кафедри богослов’я
About The Author
