«Моральна» комісія і виклики Церкві

Ідея ліквідації нацкомісії із захисту моралі стривожила багатьох українських християн. Невже наші душі залишаться без державної опіки? Тривогу з приводу «свавільного» рішення парламенту висловили і у ВРЦіРО.

Перш за все, хотілося б заспокоїти братів і сесер у Христі.

Ліквідація «морального» НЕКУ жодним чином не вплине на безпеку душ. Хоча б з тієї причини, що всі 10 років свого існування вона їх і не захищала. Наприклад, комісія пропонувала заборонити низку популярних мультфільмів, як то «Маша і ведмідь», «Сімпсони», «Лунтік», тощо. Припустимо, що вони і справді отруюють душі. Але хіба вони зникли з ефіру? Де докази того, що їхня аудиторія зменшилась хоч на півтори особи?

Чи може НЕК запобіг проведенню хоч одного сатанинського шабашу в Україні? Наприклад, фестиваль «Carpathian Alliance» пройшов у липні цілком спокійно. Неформальна молодь з різних куточків Європи насолодилася краєвидами Львівщини і музичною пропагандою сатанізму. Де той спротив розбещенню молоді, про який говорив пан Костицький? Отож бо й воно.

Мабуть, депутати і справді вчинили негарно, коли не засвідчили свою повагу ВРЦіРО, залучшивши її до обговорення долі НЕКУ. Це по-людьски образливо. Але коли за розв’язання моральних питань замість священника береться чиновник, стає страшно. В історії нашої країни вже були часи, коли замість Церкви духовністю опікувалася держава. Тож будемо вважати, що ліквідація «моральної комісії» – це крок у зворотньому напрямі.

Водночас, мушу поділитися і справді тривожними міркуваннями.

Коли якась спільнота не може захистити свої інтереси сама, вона ховається за спідницю держави. Невже українські християни є безпорадною меншиною, що її мусять захищати чиновники?

Схоже, в християнському середовищі глибоко закорінені совєцькі уявлення про те, що всі питання слід вирішувати через державну бюрократію. Однак, така стратегія не є результативною. Крім того, узалежнення від держави – штука ризикована. Не дарма Ватикан плекає автономію від світської влади. А тепер подивімося на РПЦ. Московський кесар дає Московській патріархії необмежені привілеї, а тимчасом перетворив її на ідеологічний відділ державної машини.

Я глибоко переконаний, що захист суспільної моралі потрібен. А ще більше потрібна артикуляція християнських цінностей та їхнє практичне втілення. Бо нечестя проникає в порожнини, а темрява приходить туди, де відсутнє світло. Але для цього християнам потрібні не бюрократичні милиці, а самоорганізація. Приміром, західні християни успішно займаються відстоюванням своїх інтересів, виступаючи автономним суб’єктом громадського життя. У США католикам вдається впливати навіть на законодавство.

Зараз україські християни навряд чи готові до самоорганізації такого рівня. Враховуючи історичні обставини, було б несправедливо закидати їм інфантилізм. Однак, виправданою є лише стратегія опертя на власні сили. Причина проста. Сучасний світ є виразно нехристиянським, а в багатьох аспектах – і антихристиянським. Політика, економіка, культура, виробництво – реформування потребує практично все.

Відтак нашим стратегічним союзником не може бути жодна світська інституція, в тому числі – держава. Всі альянси Церкви з бюрократією слід розглядати як вимушені і тимчасові. Натомість внутрішня готовність порвати з державою зв’язки чи навіть перейти в опозицію має бути постійна. Бо на відміну від ідеалів Церкви, погляди кесарів мінливі.

Тому рано чи пізно християнам доведеться ставати суб’єктом суспільних перетворень, беручи на себе ініціативу та відповідальність. І в цьому ніякі державні комісії нам не допоможуть.

Максим Віхров