О. Анастасій Кабаль: Щоби виховувати нові монаші покликання, ми повинні дбати про своє особисте покликання

Особливу роль у душпастирстві покликань відіграє свідоцтво життя священиків чи богоповячених осіб, яке заохочуватиме молоду особу до вибору такого стану життя. Про це заявив о. Анастасій Кабаль, ЧСВВ під час духовно-формаційного семінару ПМВ для священиків-місіонерів, що триває у румунському місті Сигіт.

Він наголосив, що Євангелізація, проповідування – одне з головних завдань Церкви, а душпастирство покликань – одна з основних ділянок Євангелізації Церкви. Священик зазначив, що у 120-му пункті документа Папи Франциска “Радість Євангелія” щодо Євангелізації говориться наступне: “Неправильно думати про схему євангелізації, яку здійснюють кваліфікаційні особи, а решта віруючого люду лише сприймає їхні дії. Нова євангелізація повинна особисто задіяти кожного з охрещених… Кожен, хто справді досвідчив спасенну любов Бога, не потребує додаткових інструктажів і тривалих повчань, щоби йти і звіщати цю любов. Певним є те, що всі ми покликані зростати як євангелізатори – покращити нашу формацію, поглибити нашу любов і ще чіткіше свідчити Євангеліє. Ми маємо дозволити, щоби інші постійно євангелізували нас”.

У своїх документах Папа Іван Павло ІІ відзначає, що джерелом і ціллю Нової Євангелізації повинна бути особиста зустріч з Христом.

“Щоби бути євангелізаторами, ми повинні самі постійно бути євангелізовані. Щоби виховувати монаші, священичі покликання, ми повинні дбати про своє особисте покликання – і Бог буде через нас, через наше особисте життя, кликати нові покликання”, – підкреслив монах василіянин.

Він зауважив, що сьогодні у Церкві спостерігається велика криза покликань і світ в особливий спосіб потребує таких вчителів, як Іван Хреститель, які могли б, як він, сказати до молодої особи: „Ось Агнець Божий”, тобто допомогти відкрити їй своє покликання та своїм євангельським життям заохотити її, щоб наслідувати Його у чистоті, убожестві та послусі.

Отець Анастасій підкреслив, що першим вчителем та відповідальним за душпастирство покликань – чи то до священства, чи то до монашого життя – є єпископ. Його душпастирська діяльність у його єпархії повинна прямувати до створення таких умов, щоб молоді люди могли поглиблювати своє духовне життя та з повною відповідальністю вчитися вміти розпізнавати своє покликання (Пор. Pastores dabo vobis 44).

“Крім того, велике значення у зародженні нових покликань відіграє саме душпастирство покликань на поодиноких парафіях. Власне парафія повинна бути таким середовищем, де ціла церква молиться за нові покликання та де молода людина може знайти допомогу у розпізнанні свого життєвого покликання (Пор. Optatam totius 2) та утверджуватись у ньому. Особливо велику роль у душпастирстві покликань відіграє саме свідоцтво життя священиків чи богоповячених осіб, яке заохочуватиме молоду особу до вибору такого стану життя. Однак найбільшу роль у дбанні про нові покликання до монашого та священичого стану відіграє сама родина, у якій живе молода особа. Це власне у ній, через живий приклад щоденного життя вірою батьків та рідних, зроджуються нові покликання, про що говорить Папа Іван Павло ІІ у своєму Апостольському повчанні про Богопосвячене життя”, – зазначив о. Анастасій.

Говорячи про те, як розпізнати покликання, він відзначив, що першим етапом є стан передчуття покликання, тобто відчуття, що це моє теперішнє життя не є таким, яким би мені хотілось, щоб воно було. “Друге – на дорозі розпізнання покликання про моє покликання говорять мені мої вподобання до нього і моє бажання бути і спілкуватись з богопосвяченими”, – зазначив священик.

Він наголосив, що своє покликання потрібно вибирати із щирого серця. “Вибирати те, що мені і Богові подобається. У цьому моменті не потрібно такого думання: «Якщо не поступлю, або не знайду собі пари, то піду до монастиря!” Хоч деколи із цього резервного варіанту Бог робить гарне покликання, – зазначив монах. – Не потрібно очікувати 100% певності у виборі свого покликання. Важливою справою є вибрати і відважитись ступити на дорогу свого покликання, але не потрібно забувати, що про своє покликання потрібно дбати кожного дня впродовж цілого свого життя!”

Отець Анастасій наголосив, що вся Церква покликана молитися, щоб Господь дарував нові добрі покликання до священичого і монашого стану. Але водночас докладати зусиль і напрацьовувати стратегію праці душпастирсвта покликань. “Слідуючи Христовій педагогіці у душпастирстві покликань, окрім молитви, потрібно також вміти побачити у людині цей дар покликання: Побачив Він (Ісус) Симона і Андрія (Мк 1, 16; Мт 4, 18)),підказати про нього: “Ідіть за мною” (Мк 1, 17; Мт 4, 19) та заохотити: “Не бійся! Від нині будеш ловити людей” (Лк 5, 10). Потрібно також запрошувати: “Ходіть і подивіться” (Ів 1, 39), щоб у різних заходах, присвячених покликанню, допомогти розпізнати покликання, розвивати йогота утверджувати у ньому”, – зазначив монах.

Також священик порадив місіонерам на своїх парафіях організовувати різні заходи: тиждень чи день молитви за покликання; вечори, присвячені молитві за покликання; проповіді про гідність монашого і священичого покликання; біблійні спільноти; реколекції. “Зараз вся Католицька Церква наголошує на спільнотах молитовних читань Святого Письма. Ці молитовні спільноти – допомога у розпізнаванні покликання для молодих осіб”, – зазначив о. Анастасій.